Машина часу. Герберт Уэллс
Читать онлайн книгу.
собі оглянули машину, додав: –
А тепер, – прошу звернути увагу, – цей от важіль посилає машину в майбутнє, а цей рухає її у зворотному напрямі. На цьому сідельці сидить той, хто подорожує в Часі. Зараз, щойно я натисну важіль, машина рушить звідси. Вона зникне, перейде в майбутнє. Огляньте її добре. Огляньте й столик, аби впевнитись, що ніякого фокуса тут нема. Я не хотів би втратити цю модель та ще й на додаток заробити прізвисько шахрая.
На хвилину запала мовчанка. Психолог, здавалось, хотів мені щось сказати, але передумав. Тоді Мандрівник простяг пальця до важеля.
– Ні, – якось несподівано сказав він, – дайте мені хто-небудь руку.
Обернувшись до Психолога, він узяв його за руку і попросив простягти вказівний палець. Отже, Психолог сам особисто послав модель Машини Часу в нескінченну подорож. Ми всі бачили, як повернувся важіль. Я абсолютно певний, що ніякого шахрайства тут не було. На нас війнуло вітром, полум’я в лампі підскочило, одна свічка на каміні погасла, а маленька машина швидко крутнулася, немов потьмяніла, одну мить здавалася якоюсь марою, привидом з жаринок та слонової кості і… зникла. На столику залишилася сама лампа.
Якусь хвилину всі мовчали. Нарешті Філбі порушив тишу, вилаявшись півголосом. Психолог, очунявши від подиву, зазирнув під стіл. Мандрівник у Часі вибухнув веселим сміхом.
– Ну й як? – кивнув він Психологові, підійшов до каміна, взяв з полички тютюн і, обернувшись до нас спиною, став набивати люльку.
Ми перезирнулися.
– Слухайте, – сказав Лікар, – ви це серйозно? Ви таки й справді думаєте, що машина мандрує собі десь у Часі?
– Авжеж, – відповів Мандрівник, нахиляючись до вогню, щоб від скіпки розпалити люльку. – Скажу більше, – він глянув просто в обличчя Психологові, який у збентеженні забув обрізати кінчик сигари й даремно силкувався розкурити її, – скажу більше: там, – він хитнув головою в напрямі лабораторії, – у мене стоїть майже закінчена велика машина, і, коли вона буде зовсім готова, я й сам вирушу в таку подорож.
– Ви хочете сказати, що ваша модель мандрує десь у майбутньому? – спитав Філбі.
– У майбутньому чи в минулому, цього я ще точно не знаю.
По короткій паузі у Психолога сяйнула думка.
– Коли вже вона й подорожує десь, то лише в минулому, – сказав він.
– Чому в минулому? – зацікавився Мандрівник.
– Я вважаю, що машина не пересунулась у Просторі. Значить, подорожуючи тільки в Часі, вона мусила б бути тепер тут, бо разом із нею посувається вперед і самий Час.
– Але, якби вона була в минулому, ми побачили б її, коли входили в цю кімнату, й сьогодні, і минулого четверга, і в четвер два тижні тому, і так далі, – заперечив я.
– Зауваження слушні, – прибравши безстороннього вигляду і повертаючись до Мандрівника, сказав Провінційний Мер.
– Анітрохи, – відповів той. – Подумайте лишень, – звернувся він до Психолога, – і ви легко це з’ясуєте. Це ж просто зображення поза межами свідомості,