Знахар. Тадеуш Доленга-Мостович
Читать онлайн книгу.
пригадую, дружина мого двоюрідного брата не найкращим чином переносила нашу осінню сльоту. Зрештою, вона досить часто відпочивала за кордоном.
– Одначе такий несподіваний виїзд у день або за кілька днів до бенкету, на який вже було розіслано запрошення…
– Любі мої. У людей по-різному складаються обставини. Окрім того, ми не були в таких близьких стосунках, щоб я міг знати про всі їхні домашні справи. Якби ви мені дозволили, панове, був би вам надзвичайно вдячний за те, щоб ви не роздували цю справу до розмірів нездорової сенсації. А особливо я сподіваюся на те, що не прочитаю у пресі ніяких домислів про родинне життя мого двоюрідного брата. Я надзвичайно на це розраховую. За це я поділюся з вами, панове, моїм особистим баченням цього випадку. Не виключено, що професор мав намір поїхати з дружиною. Його у Варшаві затримала надзвичайно важлива операція, про яку так багато писали всі газети. Після її успішного завершення мій брат міг виїхати вслід за дружиною.
– Минуло вже стільки днів, – зауважив один із репортерів, – не повірю, щоб до професора не дійшла стурбованість усієї преси. Він дав би про себе знати.
– Напевно. Якщо занепокоєння до нього дійшло. Одначе існує стільки таких закутків за кордоном, тихеньких пансіонатів у горах, відлюдних місць відпочинку, куди варшавські газети не потрапляють.
– Повідомлення про зникнення професора публікувала вся західна преса, – стояв на своєму журналіст, – ну, і радіо, зрештою.
– Радіо можна не слухати. Я сам, наприклад, не терплю радіо. А скільки людей під час відпочинку не беруть у руки газет. Не кожен має бажання їх читати в якомусь Тіролі або Далмації.
– Так, пане голово. Але є ще одна обставина. Професора немає ані в Тіролі, ані в Далмації, ані за кордоном узагалі.
– І що дає вам підстави так стверджувати? – з усмішкою запитав голова.
– Це не було важко. Просто я перевірив у Міністерстві закордонних справ. Закордонний паспорт професора Вільчура було видано лише на один рік. Термін дії паспорта, власне, завершився два місяці тому і не був продовжений.
Запала мовчанка. Врешті голова розвів руками.
– Без сумніву, це не проста справа. Все ж прошу мені вірити, що докладу всіх зусиль, аби допомогти розгадати цю загадку. Над цим працює і поліція. В усякому разі, ще раз нагадую вам про своє прохання.
На прохання, висловлене людиною, яка обіймає всіма шановану в суспільстві посаду, а також через всебічну симпатію до зниклого професора, преса відмовилася від порпання в його особистому житті. Однак це не завадило появі нових пліток, які циркулювали серед знайомих і незнайомих по всій Варшаві. Вони ж, без спеціальної підтримки свіжими відомостями, поступово почали втрачали силу.
Поліція також не сиділа, склавши руки. Комісар Гурни, якому було доручено цю справу, протягом кількох днів зумів установити ряд деталей. Перевірка персоналу лікарні виявила, що того дня професор Вільчур їхав додому в прекрасному гуморі і віз дорогу шубу, яку придбав