Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич
Читать онлайн книгу.
в інститутах перед іспитами: «Религия – опиум народа» та «всякий боженька есть труположество».
Страх був панічний… Лектори, інструктори, секретарі райкомів і обкомів – усі ми боялися виїжджати до робітників на завод, до студентів у гуртожиток. Лякалися телефонних дзвінків. А раптом запитають про Сахарова або про Буковського… що відповідати? Вороги вони радянської влади чи вже не вороги? Як оцінювати «Діти Арбату» Рибакова та п’єси Шатрова? Жодної команди згори… Раніше тобі сказали – ти виконав доручення, провів лінію партії в життя. А тут: страйкують вчителі, вимагають підвищення зарплатні, молодий режисер у якомусь заводському клубі репетирує заборонену п’єсу… Боже мій! На картонній фабриці робітники на тачці вивезли за ворота свого директора. Горлали. Били шибки. Уночі зачепили залізним тросом і звалили пам’ятник Леніну. Крутили йому дулі. Партія розгубилася… Я пам’ятаю розгублену партію… Сиділи у своїх кабінетах за засунутими шторами. Біля входу до будівлі райкому вдень і вночі чергував підсилений наряд міліції. Боялися народу, а народ ще за інерцією боявся нас. Потім боятися перестали… Збиралися на площі тисячі людей… Плакат запам’ятала: «Даешь 1917 год! Революцию!» Була приголомшена. Петеушники якісь із ним стояли… молоді хлопці… Пташенята! Одного разу прийшли в райком парламентарі: «Покажіть свій спецмагазин! У вас там всього повно, а наші діти від голоду непритомніють на уроках». Жодних норкових шуб і чорної ікри в нашому буфеті вони не знайшли, але все одно не повірили: «Дурите простих людей». Усе зрушило з місця. Захиталося. Горбачов був слабкий. Лавірував. Ніби він за соціалізм… і капіталізму хочеться… Більше думав про те, як сподобатися в Європі. В Америці. Там йому аплодували: «Горбі! Горбі! Оце так Горбі!» Забалакав перебудову… (Мовчить.)
Соціалізм помирав на наших очах. І прийшли ці залізні хлопчики.
Анна Іллінічна:
– Це було нещодавно, але це було в іншу епоху… В іншій країні… Там залишилася наша наївність, наш романтизм. Довірливість. Хтось не хоче про це згадувати, тому що неприємно, ми пережили багато розчарувань. Ну, хто сказав, що нічого не змінилося? Біблію не можна було перевезти через кордон. Це забули? У подарунок із Москви я возила родичам до Калуги борошно й макарони. І вони були щасливі. Забули? Ніхто вже не стоїть у черзі за цукром і милом. І немає талонів на пальто.
Я полюбила Горбачова одразу! Тепер його проклинають: «Зрадник СРСР!», «Горбачов продав країну за піцу!» А я пам’ятаю наше здивування. Потрясіння! Нарешті в нас нормальний лідер. Не соромно за нього! Одне одному переказували, як у Ленінграді він зупинив кортеж і вийшов до народу, а на якомусь заводі відмовився від дорогого подарунка. Під час традиційного застілля випив лише склянку чаю. Усміхається. Виступає без папірця. Молодий. Ніхто з нас не вірив, що радянська влада коли-небудь закінчиться й у крамницях з’явиться ковбаса, а за імпортними бюстгальтерами не будуть ставати