Останнє полювання. Жан-Кристоф Гранже
Читать онлайн книгу.
вийняв у жертви нутрощі.
Ще одне фото: голова, що лежить на килимі з листя.
– Що у нього в роті?
– Дубова гілочка. Вбивця потурбувався.
Ця деталь дещо нагадала йому, але він вирішив поки мовчати – краще не розтуляти рота раніше, ніж треба, особливо перед такою напарницею, як Івана.
– Є інші пошкодження?
– Дві рани, так, причому досить дивні. Убивця кастрував жертву, а тоді зробив надріз довкола ануса, ніби хотів вставити геніталії в цей отвір.
– Їх знайшли?
– Ні. Мабуть, забрав як трофей. Не можна виключати зґвалтування, але сперми не знайшли. До речі, отвір завеликий для звичайного члена. Якщо зґвалтування й було, то наш злочинець або має бичачі розміри, або скористався кийком.
Івана говорила легким, майже веселим тоном. Вона жартувала зі смертю.
– Коли його бачили востаннє?
– У суботу вдень. По обіді він зник, а знайшли його аж у неділю вранці під дубом.
– Ті двоє французів у списку підозрюваних?
– Ні, навіть і близько. Це просто виробники електроніки зі Страсбурґа.
– Які успіхи в крюшо?
– Ніяких. Проби на місці злочину нічого не дали: ані найменшого відбитка, жодного органічного матеріалу, що належав би людині…
– Навіть слідів на землі не лишилось?
– Ні. Убивця дбайливо замів землю в радіусі двох-трьох метрів. А тоді ніби розчинився в повітрі. За даними патологоанатома, Юрґена вбили в неділю вранці на світанку. Після цього йшов дощ, падало листя… Можливо, вбивця дочекався, поки здійметься вітер, перш ніж піти, або ж ліз по деревах…
Ньєман здригнувся. Його ніби вже кольнула неоднозначна цікавість до цього хижака, ближчого до природи, аніж до сучасної цивілізації. У будь-якому разі, це збігалося з його першими здогадами – дубова гілочка, пошкодження анального отвору. Мовчи…
– Жандарми розпитали панство?
– Провели в них усю неділю. Ніхто нічого не бачив і не чув: мисливці були зосереджені на здобичі. Урешті-решт, їх було всього п’ятдесят із гаком осіб із сотнею псів, а вистежували вони аж одного оленя…
Знаючи категоричні переконання Івани, Ньєман побоювався цього розслідування, тісно пов’язаного з полюванням. Але не час було полемізувати: вони в’їхали в приголомшливий ліс. Розкішна пожежа з зелених вогників під ідеально чистим небом.
– За тими даними, що в нас є, чи міг убивця бути одним із гостей Ґаєрсберґів?
– У такому разі він перетнув Рейн і дістався Трюсемського лісу вночі, а тоді повернувся до Німеччини, щоб вирушити до Франції зранку разом із рештою групи.
– А чому б ні?
– Справді, чому б ні. Але це складно. Головне питання ось яке: якого хріна сам граф робив у тому лісі посеред ночі?
– Може, йому призначили зустріч?
– Останній його дзвінок був о 15: 23 в суботу.
– Із ким він говорив?
– Із сестрою. Розмова тривала всього кілька секунд.
– Що з дзвінками гостей, інших людей у цій місцевості?
– Із цим швидко розібралися.