У купе Макс спить. Двоє французів, один із них, чорнявий, весь час сміється – спершу з приводу того, що Макс ледве дав йому місце сидіти (так він випростався), тоді з приводу того, що сам скористався нагодою і не дав Максові лягти. Макс під каптуром свого плаща. Сигарети другого француза, кремезнішого. Вечеря вночі. Вдираються троє швейцарців. Один із них курить. Спочатку ніхто не завважив, що потім двоє зійшли, а один зостався, це з’ясувалось аж над ранок. Бодензее. Як дивитися з набережної, вигляд легковажний. – У перші вранішні години полишити Швейцарію самій собі. Розбуркую Макса, побачивши (міст на малюнку) один із таких мостів, і дістаю перше глибоке враження від Швейцарії, хоч давно вже із внутрішніх сутінків спостерігаю її в зовнішніх сутінках. – Враження від струнких, самостійних будинків у Сант-Галлені, які не утворюють вулиць. – Вінтертур. – Чоловік в освітленій віллі у Вюртемберзі, який о другій ночі перехилився через поруччя веранди. Відчинені двері до кабінету. – Швейцарія ще спить, а худоба вже попрокидалася. – Телеграфні стовпи: плічка в поперечному розрізі. Коли сонце сходить, альпійські пасовища бліднуть. Спогад про схожий на в’язницю вокзал у Хамі, напис на якому зроблено з біблійною поважністю. Вокзал досить убогий, але віконні оздоби немовби порушують якісь приписи. У двох далеко розташованих одне від одного вікнах великого будинку вітер розгойдує деревця: там – більше, тут – менше.