Німа смерть. Фолькер Кучер
Читать онлайн книгу.
перед собою. Попереду вигулькнуло таксі, і він відпустив педаль газу. Що далі на північ вони просувалися, то щільнішим робився рух. Хочеш не хочеш, треба скидати швидкість.
– Ще одне пиво в «Мокрому трикутнику?» – обережно запропонував Ґреф, коли вони від Галєшен Тор повернули на Шкаліцерштрасе.
Рат похитав головою:
– Не сьогодні. Але до Шорша я тебе можу завезти, якщо бажаєш.
– Я не готовий пити сам, – відказав Ґреф. – Тоді краще відвези мене додому.
Детектив мешкав у мебльованій кімнаті біля Сілезьких воріт. Для Рата це був не надто великий гак. Він попрощався з Ґрефом, торкнувши край свого капелюха, і повернувся до Луїзенуфера. Перетинаючи задній двір, він помітив, що у вікнах його квартирі на першому поверсі світиться.
Упродовж кількох останніх годин він не думав про Каті, а тепер згадав її червоне пальто в дзеркалі заднього огляду, згадав своє очікування в кафе. Він зробив хвилинну паузу перед дверима квартири і глибоко вдихнув, ніби готуючись до тривалого занурення.
Поруч із червоним пальто Каті на вішаку прилаштувалося інше, темне чоловіче пальто. З вітальні линула музика, приглушена зачиненими дверима. Одна з жахливих Катіних платівок. Зазвичай він знав, як зробити так, щоб вона не ставила оту популярну музику, але не тоді, коли вона була вдома сама.
Щоправда, зараз вона була явно не самотня. З вітальні долинав гучний регіт і хихикання – голосок Каті і глибокий чоловічий бас. Кого ще вона, в біса, притягла додому?
Рат, не скидаючи капелюха і пальта, подумки піднісши кулака, розчахнув двері й ступив у вітальню. Зрештою, вона сама цього домоглася: тепер він був у належному гуморі, аби дати їй відставку, готовий до жорсткої сцени.
Проте вигляд гостя одразу спрямував його гнів у геть інший бік.
Каті, сидячи спиною до Ґереона, досі реготала з якогось дотепу літнього пана з випещеними сивими вусами, що влаштувався навпроти неї з келишком коньяку. Старий, якого він не бачив уже замало рік, і який зараз очікувально звів на нього здивовані очі.
– Ґереоне, – озвався першим сивий чоловік. – Осьде й ти!
Не відповідаючи на привітання, Рат підійшов до програвача і вимкнув його.
– Ґереоне… – й собі озвалася Каті.
Більше ні слова. Вона, здається, почувалася винною щодо програвача – зазвичай він їй не дозволяв до нього наближатися.
Він так само нічого не відповів, а натомість поставив іншу платівку. «Біґ Бой» із партією корнета у виконанні Байдербеке – подарунок Северина. Після перших кількох тактів зробив голосніше.
Каті відразу відчула, що в повітрі пахне бурею. Вона поспіхом підвелася.
– Я вимию посуд, – сказала вона і прослизнула на кухню. Ідеальна домогосподарка.
Рат зачекав, доки зачиняться двері вітальні, потім сів у крісло, яке ще тримало тепло Каті, і подивився на сивочолого чолов’ягу.
– Добрий вечір, тату, – мовив він нарешті. – Почувайся, як удома.
Енґельберт Рат прочистив горло, перше,