Німа смерть. Фолькер Кучер
Читать онлайн книгу.
Макса Шрека?[12]
– Це теж. Втім, ні, ще гірше: Бетті Вінтер приречена була б, імовірно, на все життя лишатись в інвалідному візку – прожектор перебив їй хребет.
– Холера.
– Прожектор також міг її вбити. Доктор Шварц каже, питання вирішували лічені сантиметри. Якби прожектор упав їй на голову, то вбив би на місці.
– Що ж, їй пощастило.
Слова злетіли з язика, перш ніж Рат збагнув, що каже.
– Ти вживаєш майже ті слова, що доктор Шварц, – зауважив Ґреф. – Але, з усією повагою, я вважаю ваш цинізм недоречним. Ми тут обговорюємо трагічну смерть.
– Таке з нами роблять роки служби. Цього не уникнути. Та, щойно тебе перестане нудити в моргу, ти будеш подібним до нас.
– Дякую. Тоді нехай краще завжди нудить, – відказав Ґреф. – Ґереоне, ти коли повертаєшся до Замку? Бьом тебе хоче бачити.
– Звісна річ! Бо має намір зняти зі справи.
– Він просто хоче взяти на себе керівництво.
– Ти чудово знаєш, що це означає: ми вдвох виконуватимемо поточну роботу, а він привласнить весь успіх…
– Якщо вже згадали про поточну роботу: Геннінг і Червінскі досі балакають із кіношниками. Як завжди, не квапляться.
– Ти тримай там оборону.
– А що я маю сказати Бьому?
– Що я наступаю на п’яти Кремпіну. Що ж іще?
– Скільки часу ти наміряєшся Бьому дурити голову?
– Доки Бьом не може мене відкликати, справа залишається в нас. А нам трішечки фортуни, і ми її швиденько розв’яжемо.
– То кому тоді вся слава?
– Ти гадаєш, наскільки я егоїстичний? Ти вже забув, кому завдячуєш своїм просуванням?
Ґреф мовчав.
– Ну ж бо! Протримайся тільки один день! Хіба я так багато прошу? Я підібрався до Кремпіна дуже близько, – переконував його Рат. – Можливо, я ще сьогодні його впіймаю. А документацією не переймайся: з чим не впораєшся сьогодні, ми зробимо разом у понеділок. Якщо Бьом захоче нам тоді допомогти, я не опиратимусь!
– У понеділок увечері за рахунком у «Трикутнику» сплачуватимеш ти.
– Можливо, нам на той час уже буде що відзначити. Я перетелефоную тобі пізніше. Скажімо, о першій. Бьом тоді буде в їдальні. І Фосс теж.
Він поклав слухавку і пересунув телефон по столу назад, до Оппенберґової білявки. Та не піднімала голови від рукопису.
– Дякую, – озвався Рат до неї, машинка знай стукотіла. – Я можу проставити вам ще кілька запитань?
Стукотіння припинилося.
– Я не знаю. Спробуйте – мо’ й зможете.
Вона в такий спосіб фліртувала? Чи просто ввічливо демонструвала своє роздратування? Майже рік пропрацювавши в столиці, Рат досі плутався в тонкощах берлінського мовного етикету.
– Кілька питань про Вівіан Франк, – усміхнувся він білявці.
Та знизала плечима:
– Якщо я в курсі.
– Давно ви знайомі з фройляйн Франк?
– Відколи вони прийшла до нас за контрактом – близько двох із половиною років.
– І що? Надійна особа?
– Професійно,
Актор Макс (Фрідріх Густав Максиміліан) Шрек мав цілком нормальну зовнішність, але його ім’я асоціювали з роллю потворного графа Орлока у фільмі «Носферату. Симфонія жаху» Ф. В. Мурнау.