Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
а зараз.
Ці слова так ідеально відповідали думкам Спартака, що він не втримався й запитав відверто:
– Минуле не дає мені спокою, батюшко, бо ще раніше – цілих… м-м-м… вісімнадцять років тут, у Києві на Куренівці, сталася жахлива трагедія. На людей зійшов сель, було багато загиблих.
– Що-о-о?! – диякон помітно здригнувся й чомусь мимовільно озирнувся навсібіч. – Ти мене ще більше здивував, чадо. То стверджуєш, нібито пам’ятаєш мене через родимку на щоці, а тепер заводиш мову про загиблих на Куренівці. Ти тоді, мабуть…
– На той час я ще навіть не народився.
– Отож яке тобі діло до цих подій?
– Розумієте, батюшко… Тоді мій дідусь Самсон мало не загинув, – підліток кивнув на зображення Страшного суду й пояснив: – Отож і розпитую кого тільки можна про той сель. І зараз також на фреску дивився, дивився, а тут ви підійшли. Отож я й вирішив: якщо вас тут, у соборі цьому, колись давно бачив, раптом ви і про Куренівську трагедію щось знаєте? Бо люди бояться про неї говорити… але ж раптом?..
– Ти дідуся свого любиш, мабуть?
– Так, люблю. Себто любив… бо він давно вже помер.
– Це не має значення, чадо. Оскільки ти живий, то любиш. Любиш, доки живеш. Живеш з любов’ю до свого дідуся. Так, чадо?
– Так, батюшко.
– А ти хрещений?
– Ні. Але хіба нехрещені любити не можуть?
– Гм-гм-м… Можуть, звісно. Любов, чадо, це Боже почуття, любов’ю наділене кожне людське серце…
Диякон трохи помовчав і додав:
– Гаразд. Поки що вийди на вулицю і зачекай хвилин двадцять. У мене тут ще деякі справи є, але як розберуся з усіма, тоді й поговоримо.
– То невже ви розповісте?..
Спартак не наважувався повірити, що так несподівано відшукав п’ятого свідка. Бо якщо так… тоді це точно недарма! Це знак долі!..
– Сказав же, що поговоримо, тож поговоримо, – завірив диякон і додав: – Того понеділка, коли на Куренівку зійшов сель, я був у Кирилівській церкві, як-от ти зараз тут…
– У Кирилівській церкві! – не стримав вигуку Спартак. – Та це ж на узвишші просто над тим самим перехрестям!.. Над трамвайним депо, над лікарнею, над стадіоном!..
– А тому маю, що тобі розповісти, чадо. Але поки що вийди з храму. Виходь і чекай мене надворі. Чекай.
І диякон коротко кивнув на підтвердження своїх слів.
Аеропорт «Бориспіль», Київщина, кінець липня 1979 року
Перше кохання приходить раптово і йде геть так само раптово, як правило, не прощаючись, залишаючи в душі або важку в’язку гидоту, або глибоку кровоточиву рану. Потім таких ран буде ще багацько, але саме перша запам’ятається надовго, іноді на все життя. Запам’ятається саме тому, що вона перша – до того ще незвідана, а тому багато чим загадкова.
Минулого літа Гелену Сергіївну запросили попрацювати з ветеранами війни у санаторії, розташованому в Пущі-Водиці. Природно, вона вирішила взяти з собою сина: «Чого тобі в задушливому місті сидіти? Там сосновий ліс, чисте повітря. Одне слово – курортна зона».
Але Валерка без Гертруди їхати не захотів. Враховуючи високу