Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
* *
Це була чистісінька правда. Адже коли на юнака, немов сніг на голову, звалилася повістка з РВК, коли його ушпиталили та почали тричі на день рясно заливати очі атропіном, у першу ж добу перебування в лікарні його навістив не хто інший, як Валерка. У принципі, нічого дивного в цьому не було: вони обидва по черзі зазнали моральної травми від однієї дівчини, від «героїні труда» – а це, погодьтеся, неабияк зближує…
Отже, вкрай засмучений Спартак поскаржився, що мама з татом у відчаї, однак проти військкомату піти не можуть. Мама лише пообіцяла поїхати до Володимирського собору й поставити Богові свічку за те, щоб якось викрутитися з цього лиха… Але ж як?! Також розповів, що через клятий атропін він не здатен терпіти не те що денне світло, а навіть увімкнену настільну лампу – бо очі ріже жахливо, немовби їх труть наждачкою. І як же при цьому готуватися до іспитів?..
– А сонячні окуляри не пробував? – поцікавився Валерка.
– Пробував. Ввечері допомагає ще сяк-так, але не вдень в оцій палаті. Вдень тільки пов’язка, – юнак торкнувся хустки на очах. – Ти ж зрозумій: сонячні окуляри допомогли б, якби атропін мені закапали єдиноразово. А тут тричі на день… А що буде після тижня, уявляєш?!
– То ти засліпнув, виходить?
– Як кріт. Колись, було діло, знайшов у макулатурі книжку про мультяшного Кротика, то щоб її прочитати, я трохи чеську мову вивчив.
– То ти чеську знаєш?! Оце так…
– Та ну!.. Не те щоб знаю. Потроху читаю зі словником. Але я про інше. Цей Кротик… Він завжди щось майструє: то штанята, то ракету…
– У всіх мультиках кротів у чорних окулярах зображують, – повернувся до своєї думки Валерка.
– Кажу ж, що сонячні окуляри не допомагають.
– Ні-ні, я кажу про «глухі» чорні окуляри. Як для сліпих.
– Це все одно, що дивитися на світ крізь кам’яну стіну. Не годиться.
– І все ж…
– І все ж недарма я згадав про мультяшного чеського Кротика. Щось у цьому є… тільки от що саме?! Щось він майстрував… Забув, це ж треба!..
Обидва зітхнули й на деякий час замовкли.
– А через закопчене скло дивитись не пробував? – спитав нарешті Валерка. – Пригадай, що колись астрономи через нього навіть за Сонцем спостерігали. А зараз зварювальники на масках щось таке використовують.
– Думав я про це, думав, – зітхнув Спартак. – Не годиться. Якщо читати зараз, коли очі під атропіном, то тільки в окулярах. Не в сонячних, а в моїх астигматичних. По-перше, як до них закопчені скельця пришпандьорити? По-друге, вийде важка конструкція – спробуй-но її на носі потримати!.. Перенісся стомиться. А якщо закоптити астигматичні скельця на окулярах… Як їх протирати від кіптяви потім, коли все скінчиться? Чи мені чекати півроку, доки виготовлять спочатку нові скельця, а потім і нові окуляри?.. Ні-ні, все це не годиться.
– То що ж його робити?! Може, нехай мама твоя поговорить у школі, щоб тобі випускні іспити перенесли?
– Не можна. Мушу складати випускні іспити разом з усім класом.
– Отакої! Схоже, кранти тобі настали, друже…
– Ні, Валерко, ти ж мене знаєш: