Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл
Читать онлайн книгу.
морських узбережжях Англії, ви скрізь знайдете там багато кабін для роздягання, дітей, що копирсаються в піску дерев’яними лопаточками, ряд будинків з мебльованими кімнатами, а за ними – залізничну станцію.) Проте вона швидко переконалася, що знаходиться в калюжі сліз, виплаканих нею тоді, коли вона сягала дев’яти футів заввишки.
– Не треба було так рюмсати, – картала себе Аліса, плаваючи в калюжі й намагаючись вибратися звідти. – Тепер я, чого доброго, втоплюся у власних сльозах. Це буде справді безглуздо! Проте сьогодні все безглузде.
Тут вона почула, що поблизу хтось хлюпочеться в калюжі, і підпливла ближче, щоб роздивитися, хто там. Спочатку їй здалося, що то був морж або гіпопотам. Та, пригадавши, якою маленькою була сама, вона скоро зрозуміла, що перед нею була звичайнісінька миша, яка також посковзнулася у воду.
«Чи варто, – роздумувала Аліса, – озиватися до цієї миші? Тут все таке незвичайне, тому цілком можливо, що вона вміє розмовляти. У всякому разі, спробувати не завадить».
Отже, вона почала:
– О Мишо, чи ви не знаєте, як вибратися з цієї калюжі? Я вже втомилася плавати тут, о Мишо! – (Аліса гадала, що, може, саме так треба звертатися до мишей. Ніколи раніше їй не доводилося робити цього, але вона пригадала, що читала таке в латинській граматиці свого брата: «Миша – миші – мишу – о мишо!»)
Миша запитливо зиркнула на неї і, здавалося, підморгнула своїм маленьким оком, але нічого не відповіла.
«Мабуть, вона не розуміє англійської мови, – подумала Аліса. – Можливо, це французька миша, що прибула сюди з Вільгельмом Завойовником… – (Хоч Аліса і знала історію, вона не дуже чітко уявляла, як давно відбувалися певні події.)
Отже, вона почала знову:
– Оùest ma chatte? (Де моя кішка?)
Це було перше речення з її французького підручника. Миша раптом мало не вискочила з води і, здавалося, аж затрусилася від переляку.
– О, пробачте! – поквапливо вигукнула Аліса, боячись, що вразила почуття бідолашного звірятка. – Я зовсім забула, що ви не любите кішок.
– Не люблю кішок! – гнівно пропищала Миша. – А ти б на моєму місці любила кішок?
– М-м-м… мабуть, ні, – відповіла Аліса лагідно. – Не сердьтеся на мене. Проте мені б хотілося показати вам нашу кішку Діну: ви б полюбили кішок, якби могли побачити її. Це така мила, спокійна кішечка, – продовжувала Аліса майже про себе, ліниво плаваючи по калюжі, – вона так гарно мурчить, коли, сидячи коло каміна, облизує лапки і вмивається… І така гарненька і м’якенька, з нею так приємно гратися… А як ловить мишей!.. Ой! Пробачте! – знову вигукнула Аліса, бо цього разу в Миші аж шерсть стала дибки, і, певна річ, вона, мабуть, справді образилась. – Ми не будемо більше говорити про Діну, якщо ви проти.
– Ми! Ну, знаєте! – скрикнула Миша, що тремтіла аж до кінчика хвоста. – Як же, потрібно мені говорити про неї! Ми, миші, завжди ненавиділи кішок: гидкі, підлі, брутальні створіння! Не нагадуйте мені про них більше!
– Я не буду, повірте! – запевнила Аліса, поспішаючи змінити тему розмови. –