Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл
Читать онлайн книгу.
відповіла захоплено, завжди рада поговорити про свою улюбленицю:
– Діна – це наша кішка. Ви навіть уявити собі не можете, як добре вона ловить мишей! А коли б ви бачили, як вона ганяється за пташками! Вона з’їдає пташеня, ледве побачить його!
Ця промова викликала помітне занепокоєння серед присутніх. Деякі пташки похапцем пішли геть. Стара сорока почала щільніше кутатись, говорячи:
– Мені справді час додому. Нічне повітря шкідливо впливає на моє горло!
А канарейка покликала своїх діток тремтячим голосом:
– Ходімо, любі! Вам давно час спати!
Під різними приводами всі рушили геть, і скоро Аліса залишилася сама.
– І нащо я заговорила про Діну! – сумно докоряла собі Аліса. – Ніхто тут чомусь не любить її, хоч я певна, що це найкраща кішка у світі! Ох, моя люба Діно! Не знаю, чи доведеться мені ще побачитися з тобою! – І бідна Аліса заплакала знову, бо почувала себе дуже самітно і пригнічено. Проте незабаром вона почула здаля легеньке тупотіння і жадібно вдивлялася туди. Чи не Миша то повертається, щоб скінчити свою розповідь?
Розділ ІV
Кролик посилає в дім маленького Білла
То був Білий Кролик, що повільно повертався, уважно вдивляючись під ноги, ніби щось загубив. Аліса почула, як він бубонів:
– Герцогиня! Герцогиня! Ой, мої любі лапки! Моє хутро і вуса! Вона голову мені зніме, я вже знаю! Але де ж все-таки я міг загубити їх, цікаво!
Аліса зразу зрозуміла, що той шукав віяло та білі лайкові рукавички, тому з властивою їй доброзичливістю теж почала шукати, але їх ніде не було. Та і все навкруги, без сумніву, цілком змінилося з того часу, як вона плавала в калюжі. Великий зал кудись зник разом зі скляним столиком і маленькими дверцятами.
Згодом Кролик помітив Алісу, що теж займалася розшуками, і сердито гримнув на неї:
– Це що таке, Мар’яно, що ти тут робиш? Негайно біжи додому і принеси мені рукавички та віяло! Швиденько, ну!
Аліса так злякалася, що стрімголов помчала в тому напрямі, куди вказав Кролик, навіть не пробуючи пояснити його помилку.
– Він подумав, що я покоївка, – говорила вона собі на бігу. – От здивується він, коли дізнається, хто я насправді. Але краще принести йому віяло та рукавички… тобто якщо мені вдасться знайти їх.
У цей час вона побачила гарненький будиночок, на дверях якого була блискуча мідна табличка з написом: «Б. Кролик». Вона ввійшла не постукавши і швиденько побігла східцями вгору, бо дуже боялася зустріти справжню Мар’яну. Тоді її проженуть з будиночка раніше, ніж вона встигне знайти віяло та рукавички.
«Як це дивно, – говорила про себе Аліса, – що я виконую доручення кролика! Після цього, гадаю, Діна теж буде давати мені доручення! – Вона спробувала уявити собі, як це буде відбуватися: “Міс Аліса! Негайно йдіть сюди і збирайтеся на прогулянку!” – “Хвилиночку, нянечко! Мені треба стерегти цю мишачу нору, поки повернеться Діна, щоб не втекла миша”. – Проте я не певна, – продовжувала Аліса, – що Діні дозволять жити у нас, якщо вона почне отак командувати людьми».
Тут вона ввійшла в чистеньку