Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл
Читать онлайн книгу.
(«Це Білл», – подумала Аліса):
– Я й сам не знаю… Ні-ні, досить, дякую, мені вже краще… Але я надто схвильований, щоб розповісти… Єдине, що я знаю, – щось налетіло на мене, як ураган, і я вилетів геть, мов ракета!
– Справді, мов ракета, друже! – підтвердили інші.
– Доведеться спалити будинок! – долинув голос Кролика, і Аліса чимдуж гукнула:
– Якщо ви зробите це, я напущу на вас Діну! – Миттю запанувала мертва тиша. Аліса роздумувала: «Цікаво, що вони будуть робити далі? Якби вони мали хоч крихітку глузду, то розібрали б дах».
За кілька хвилин знов почалася метушня, і Аліса почула голос Кролика:
– Поки що досить однієї тачки.
«Тачки з чим?» – думала Аліса. Але їй недовго довелося роздумувати над цим, бо за мить цілий град камінців заторохкотів у вікно, два чи три влучили їй в обличчя.
– Годі, мабуть, – вирішила вона і закричала: – Краще не робіть цього! – Знову запанувала тиша.
З деяким подивом Аліса помітила, що камінці, ледве торкаючись підлоги, перетворюються на маленькі пиріжечки, і в неї майнула блискуча думка: «Якщо я з’їм пиріжечок, – міркувала вона, – це обов’язково викличе зміну в моїх розмірах. Оскільки навряд чи можна зробити мене ще більшою, то, мабуть, я повинна буду зменшитися».
Отже, вона проковтнула пиріжечок і була у захваті, коли відчула, що зразу ж почала зменшуватися. Ледве вона досягла саме таких розмірів, щоб пройти у двері, як вибігла з будиночка.
Надворі вона побачила цілий натовп маленьких звірят і пташок, що чекали на неї. У центрі знаходився сердешний Ящур Білл, якого підтримували дві морські свинки і чимсь напували з пляшечки. Усі вони кинулися до Аліси, ледве та показалася, але вона щодуху побігла геть і сховалася в густому лісі.
– Перш за все мені необхідно, – говорила Аліса, блукаючи в лісі, – досягти свого справжнього зросту і потім знайти дорогу до того чудового саду. Гадаю, що такий план буде найкращим.
Без сумніву, план був справді блискучий, чітко і ясно розроблений. Єдина трудність полягала в тому, що вона сном-духом не знала, як узятися до його здійснення. Коли вона заклопотано придивлялася поміж дерев, коротке сердите гавкання над самісінькою головою примусило її хутко глянути вгору.
Здоровенне цуценя дивилося на неї великими круглими очима і нерішуче простягало одну лапу, намагаючись доторкнутися до неї.
– Бідолашне мале, – промовила Аліса лагідним голосом і спробувала посвистіти до нього. При цьому її страшенно лякала думка, що, може, цуценя голодне, тоді воно напевне з’їсть її, незважаючи на всю її лагідність.
Сама не знаючи, для чого, вона підняла маленьку паличку і простягла її цуценяті. Те миттю стрибнуло, заскавчавши від радості, кинулося на паличку і вдавало, що шматує її. Тоді Аліса чкурнула за величезний будяк, щоб цуценя не затоптало її. Тієї миті, коли вона з’явилася з другого боку, цуценя знов кинулося на паличку і так поспішало схопити її, що полетіло перекидом. Аліса вирішила, що це занадто схоже на гру з ломовиком. Побоюючись, що цуценя кожної миті може наступити на неї, вона знову побігла за будяк. Після того цуценя почало без упину нападати на паличку, щоразу пробігаючи дуже коротку