Вітер у замкову шпарину. Темна вежа IV (продовження). Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
одне. Будьмо вдячні за тепло, притулок і товариство під час бурі. Іншим могло пощастити менше.
– Сподіваймося, що все-таки пощастило, – сказала Сюзанна. Вона подумала про Бікса.
– Ходіть, – запросив Роланд. – Поїмо.
Вони всі підійшли, посідали довкола свого діна і повечеряли тим, що він їм приготував.
17
Тієї ночі Сюзанна спала годину чи дві, та потім її розбудили сни – про огидну їжу, що кишіла черв’яками, яку вона чомусь була змушена їсти. Надворі завивав вітер, хоча його звуки були вже не такі рівні й незмінні. Іноді він начебто повністю влягався, та потім знову наростав, пронизливо й довго верещав, гасаючи попід дахом, і від його ударів здригалися старі кістки кам’яної будівлі. Двері ритмічно стукалися об засув, що тримав їх зачиненими, проте, як і стеля в них над головами, засув та іржаві скоби начебто трималися. Сюзанна подумала, що б з ними стало, якби дерев’яний засув виявився таким самим нікчемним і гнилим, як ручка відра, яке вони знайшли біля криниці.
Роланд не спав, сидів біля каміна. З ним був Джейк. А між ними, затуливши пичку лапою, солодко спав Юк. Сюзанна приєдналася до них. Вогонь у каміні трохи пригас, але на такій близькій відстані приємно зігрівав їй обличчя й руки. Вона взяла дошку, подумала переламати її навпіл, вирішила, що може розбудити Едді, і вкинула її у вогонь цілою. У комин шугонули іскри й затанцювали у вирі, підхоплені протягом.
Та її обережність була зайвою. Іскорки ще кружляли, коли її потилицю під волоссям погладила рука. Сюзанні не треба було озиратися. Цей доторк вона б упізнала де завгодно. Не повертаючись, вона взяла руку, піднесла її до губ і поцілувала долоню. Білу долоню. Вони стільки часу провели разом, стільки разів кохалися, та іноді Сюзанні все одно не вірилося. Але все було насправді.
«Принаймні не доведеться запрошувати його додому й знайомити з батьками», – подумала вона.
– Не спиться, золотко?
– Трохи подрімала. Але недовго. Якісь дивні сни снилися.
– Їх навіює вітер, – сказав Роланд. – Хто завгодно у Ґілеаді сказав би те саме. Але я люблю звук вітру. Завжди любив. Він заспокоює моє серце і навіює думки про давні часи.
Він відвів погляд, наче збентежився через те, що забагато розповів.
– Все одно ніхто не може заснути, – сказав Джейк. – Тому розкажи нам історію.
Роланд подивився довгим поглядом у вогонь, потім на Джейка. Стрілець знову всміхався, проте думками, здавалося, блукав десь далеко. У каміні тріснула галузка. Надворі, за кам’яними стінами, істерично вищав вітер, наче розлючений через те, що не може проникнути всередину. Едді обійняв Сюзанну за талію, а вона поклала голову йому на плече.
– Яку історію ти хотів би почути, Джейку, сину Елмера?
– Будь-яку. – Він на мить замислився. – З давніх часів.
Роланд подивився на Едді й Сюзанну.
– А ви? Хочете послухати?
– Так, розкажи, будь ласка, – сказала Сюзанна.
Едді кивнув.
– Так. Якщо, звісно, тобі хочеться розказувати.
Роланд