Листи до Феліції (1912). Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
без недбалих затримок сумно мандрованих звичайних листів, і перед очима у мене при цьому витягнута рука хвацького берлінського листоноші, який впиратиме вам листа навіть силою, коли Ви раптом надумаєте чинити опір. Але коли сам залежний, жодних помічників не вистачить… – Бувайте здорові! Гордий тим, що в цьому листі жодної скарги, як не солодко Вам поплакатися.
7.11.1912, четвер
Найдорожча мадемуазель Феліціє!
Вчора я уявив, що турбуватимуся про Вас, і з усієї сили намагався Вас умовити. Але сам-то що я роблю? Хіба я Вас не мордую? Зрозуміло, без наміру, бо таке взагалі неможливо, і навіть якби я мав такий намір, він зник би від Вашого останнього листа, як нечиста сила перед сяйвом добра, але своїм існуванням, самим тільки існуванням своїм я Вас мордую! У глибині ж я не змінився на краще, як і раніше кружляю у своїй орбіті, тільки набув нового нездійсненного сподівання на додачу до колишніх, теж нездійсненних, і отримав в дар небувале, найсильніше на моєму віку відчуття людської впевненості поверх звичайної своєї неприкаяності. Зате Ви тепер розтривожені, Вам неспокійно, Ви плачете уві сні, що набагато гірше, ніж всю ніч без сну витріщатися в стелю, Ви зовсім не та, якою були того вечора, коли погляд Ваш так спокійно перебігав з предмета на предмет, тепер же ви не знаєте, за що хапатися, в одному листі згадуєте чоловік двадцять, в іншому взагалі нікого, коротше, вигоди і витрати поділені між нами несправедливо, найвищою мірою несправедливо. (Ну з якого дива ти, чоловіче, саме зараз, у цій тихій кімнаті, яка, втім, належить тобі, проти мене всідаєшся!)
Повторюю: не я у цьому винен, – бо хто я такий? – але тільки те, на що одне зроду був спрямований мій дух, єдине устремління якого і до цього дня залишається незмінним, намагаючись і Вас повести за собою, щоб не втратити. Що ж це за сумне насильство, яке я над Вами приречений зчиняти!
Після довгої перерви. (Якби я мав час, якби у мене був час! Я б зміг заспокоїтися і правильніше поглянути на навколишнє. Я зумів би писати Вам дбайливіше. Я ніколи не образив би Вас хапливістю, як ображаю зараз, хоча нічого на світі так не хотів би уникнути. Я б заспокоївся і покинув, як кілька хвилин тому нагорі, у своєму кабінеті, в думках про Вас тремтіти від нетерпіння над діловими паперами, а тепер, у хвилинній тиші цієї кімнати, тупо сидіти за столом і витріщатись у вікно поміж запнутих ґардин. І навіть якщо ми писатимемо одне одному щодня, байдуже, чи будуть дні інші, ніж нинішній, і інше покликання, ніж до виконання нездійсненного, прагнення щосили розлетітися різно і з тією ж таки силою утриматися разом?)
Знову на своє виправдання доводиться посилатися на перерву, більше нема на що, день знову поповз за полудень, причому далеко. Зараз, перечитуючи Ваш лист, раптом з подивом зрозумів, що зовсім нічого не знаю про Ваше колишнє життя, думкою встиг тільки вихопити із заростей плюща Ваше личко маленької дівчинки, що задумливо дивиться на поля довкола.