Листи до Феліції (1912). Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
Зрозуміло, по всьому цьому не випадає дивуватися, що зранку у себе в конторі я стаю до роботи, коли сили мої практично наскінчу. Деякий час тому в нас у коридорі, по якому я проходжу, прямуючи в машинописне бюро, стояли ноші для перенесення папок зі справами і пачок усілякої іншої документації, так ось, проходячи повз них, я щоразу думав, що вони призначені виключно для мене і на одного мене чекають.
Для повноти картини можна не згадати, що я не тільки чиновник, але ще і фабрикант. Річ у тім, що моєму шваґрові[22] належить азбестова фабрика, компаньйоном якої я є (хіба що вкладені туди гроші мого батька) і за такого офіційно вважаюся. З цією фабрикою я вже сьорбнув досить горя і турбот, про які зараз не хочу розповідати, у кожнім разі я давно намагаюся по змозі від неї відкараскатися (себто всіляко уникаю своєї – явно марної – участі в її справах), але міра можливості, знову-таки, і не вельми велика.
Ну ось, знову я розповів так мало і ні про що ще не запитав, а вже час закінчувати. Але жодної відповіді – а жодного питання і поготів – нам не можна загубити. Є, щоправда, один чарівний засіб, за допомогою якого двоє людей, які, не зустрічаючись і навіть не балакаючи одне з одним, здатні, втім, дізнатись принаймні майже все про минуле одне одного, буквально в одну мить, без довгого взаємного листування, але засіб цей, звичайно, майже зі царини вищої магії (нехай і не показує так уже магічно), і який тим, хто удається до нього, хоча і не видається винагородженим, але тим вірніше не залишається і безкарним. Тому я Вам його не називаю, хіба що Ви самі його розгадаєте. Воно звучить жахливо коротко, як і всі заклинання.
Бувайте здорові і дозвольте скріпити це побажання довгим поцілунком Вашої руки.
Прага, 2.11.1912, субота
Ласкава пані!
Як так? Невже і Ви теж втомилися? Мені майже моторошно уявляти, як Ви, втомлена, сама досі сидите ввечері на роботі. Як, до речі, Ви туди вбираєтесь? І в чому полягають основні Ваші обов’язки? Ви більше пишете або диктуєте? У Вас, мабуть, досить висока посада[23], коли Ви зі стількома людьми розмовляєте, бо ж дрібний службовець здебільшого сидить за столом мовчки. Про те, що контора Ваша при фабриці, я вже і так здогадався, але сама фабрика хоч що виробляє? Самі диктографи? Та хіба їх хтось купує? Я щасливий буваю (коли як виняток не друкую сам на машинці) диктувати живій людині (це основна моя робота), яка час від часу, варто мені задуматися, покунює або, навпаки, закурює люльку, даруючи мені можливість тим часом спокійно дивитись у вікно. Або як та, що її сьогодні, коли я вичитував їй за повільну роботу, у відповідь, намагаючись мене задобрити, нагадала мені про отриманий мною лист. Хіба знайдеться диктограф, який усе це вміє? Пам’ятається мені, якийсь час тому нам демонстрували так званий диктофон (я тоді ще був вільний від упереджень, які відчуваю нині до виробів Ваших конкурентів), але працювати
Мова про Карла Германа, чоловіка сестри Еллі.
Феліція Бауер була друкаркою у фірмі «Carl Lindström A.G.» (Берлін). З 1912 року вона обіймала керівну посаду в диктографному відділі компанії.