Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Читать онлайн книгу.

Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття - Коллектив авторов


Скачать книгу
землю.

      Такі зміни в опаленні вплинули на облаштування, обладнання та оздоблення хати. Замість нерухомих лав виготовляють пересувні, без опертя або з опертям і підлокітниками – так звану лаву-канапу, лаву-«шафарню», лаву-«бамбетль».

      З виведенням диму поза межі житлової кімнати жердки декорують навішуванням на них різнокольорових тканин, вишиваних рушників, ліжників, верет, килимів, святкового одягу або просто все це тримають у скрині, яку занесли з комори до хати.

      У такий перехідний період відбувалися зміни в облаштуванні. Нерухомі «поли» («постелі») витісняють переносні, доволі прості за формою, розмірами та з’єднаннями дерев’яні ліжка. Дитячу колиску встановлюють на землі, з’єднуючи її з додатковими стаціонарними пристосуваннями. Змінюються розміри, форма, функції мисника. Часто замість скрині використовують шафу. Хату освітлювали гасовою лампою зі склом замість примітивного каганця. Як гас, так і лампи зі склом коштували дорого. Але із збільшенням їхнього промислового виробництва у 20–30-х рр. ХХ ст. вони поступово стали набутком у кожній хаті. Але навіть і напівкурне житло галичанина справляло недвозначне враження. Ось як описує хату 1826 року із с. Суходіл на Перемишлянщині (яке етнографічно в зоні Опілля) письменник Іван Керницький, який вимушений був емігрувати до США у 40-х рр. ХХ ст.: «Місто комина стоїть чубате бузькове гніздо. Дим з-під бовдура мандрує собі на пекарню, звідтам до сіней, з сіней на вишку, а з вишки шпарами тікає на вольний світ. Димом перепоєний тут кожний кілок, кожна стеблинка. Димом пахне ціла хата. На вишці всі крокви і банти густо присипані сажею. Як стукнете дверима, та сажа паде вам на голову. Двері важкі, скрипливі, з деревляним засувом. За дверима, на кілочку, висять торішні посвячені вінки. Під стріхою позатикані “Божі листи’’ і старі, цісарські корони. Якщо хочете ввійти в світлицю, то напевно стукнетеся лобом до низенького одвірка. Ваші очі, що привикли на дворі до ясного світла, зразу не побачать тут нічогісінько. Крізь малі віконця, прислонені черешневим віттям, лиш вряди-годи закрадаються до хати цікаві, соняшні зайчики. Аж пізніше ви запримітите зараз біля дверей здоровенну піч, що з усякими грубками, а припічками, а запічками розсілася як печериця на пів хати. Коло печі звисає від стелі довга жердка, а на ній всі хатні достатки. І дідова полотнянка, і бабин кожух, і Орисині черевики “на корках’’, і Михасеві жовті мешти… Широка постіль застелена білим рядном, а копиця з подушок сягає аж до самої стелі. На цій постелі прийшло на світ багато крепких Маланюків. А на тій дубовій лаві клалися на вічний сон їхні батьки… Но отсій скрині, залізом кованій, світилися за їх душі воскові свічки, а дяки читали псальми… Сіру, задимлену стелю піддержують три соснові трами. Поміж щілинами, що поробилися в трамах, переховує Сенько Маланюк найцінніші свої документи: податкову книжку, кобилячу лєгітимацію і позови зі суду. На середущім трамі видовбаний Хрест і Боже Провидіння, а збоку такий напис: “Благослови Господи дом сей і живущі в нем раби Божія Йоана Маланюка


Скачать книгу