Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов
Читать онлайн книгу.
скатертиною з вишивкою, у будень – простою без вишивки. За Австрії ікони («образи») вішали похило, наставляли на рейку і на шнурочок до цвяшка у стелі, а за Польщі – рівно до стіни. По стінах навішували розмальовані тарелі і горнята. На центральний сволок клали хліб, на Різдво і Великдень – калачі. Переобладнуючи стару дерев’яну курну хату, її зсередини оббивали ліщиною («ліскою»), тонкою дранкою та поверх мастили рудою глиною, змішаною з піском, кізяком та дрібно нарізаною соломою. Стіл робив сільський столяр, який уже виточував ніжки, хоча інколи це робив на чотири грані. Спереду в царговій частині стола робили дві шухляди. Якщо стіл був завдовжки 2 м, то його називали «гостинним». У стола-скрині, який ще залишився із курної хати, ніжки («лаби») не різьблені, а тільки передня частина. Біля вхідних дверей замість мисника навішано мисник-шафу, а понад дверима утримувалася полиця «з хвостом», поділена на п’ять віконець, у які вставлені розмальовані фаянсові тарелі. Підвісну колиску замінили на стоячу. Світили гасовою лампою, рідко – каганцем.
Продовжуючи аналіз інтер’єру гуцульського народного житла кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., яскравим прикладом стане опис швейцарського мандрівника Ганса Цбіндена «Мандрівка по гуцульських горах», здійснений 1933 року, стосується напівкурного житла: «Низенькими, заледве півтораметровими дверима, начеб призначеними для карликів, входимо до хоромів, звідки веде вхід до двох кімнат із одної та другої сторін. Більшість гуцульських хат складаються з цих трьох приміщень. Побілена глиняна піч – висунена далеко на середину; посеред неї отверта челюсть, що служить за вогнище, а над нею стоїть широкий, дивної породи виступ. Двоє чепурненьких та гарних дітей виглядає цікаво з-за печі, де в них своя лежанка та свій потайний куток; там панують казкові настрої та живе жахливий світ примар. Вздовж стіни стоять широкі лавиці, що служать рівночасно за ліжка. Справжніх ліжок майже нема. Ці лави застелюють ґаздині товстими вовняними ліжниками, із прекрасними фіялковими, темно-зеленими та чорними взорами, що їх самі тчуть на своїх таки верстатах. Тут висять образи святих, деякі мальовані на склі. На полицях, вздовж стін, понакладані миски і жбанки, прикрашені різними фігурними й орнаментальними взорами, а деякі із зображенням церков із численними банями, що скупчуються, наче якісь орієнтально-фантастичні небесні міста. Прекрасно виглядає чистенька дерев’яна стіна із золотим відблиском. Верхні круглі бруси, перепиловані наздовж пні, творять внутрі гладку, мов гембльовану, щільно збиту поверхню; ніхто й не пізнав би, що це проста сокирняцька робота. Біля вікна стоїть коливорот, а на лавиці куделя та веретено. Тчуть і прядуть самі гуцулки, давніше вони ще й забарвлювали вовну рослинними та земними фарбами».
Господиня – Параска Павлюк у своїй хаті біля печі. Косівський р-н, Івано-Франківська обл. 27 вересня 2005 р. Фото Михайла Матійчука
Як уже зазначалося, напівкурні хати на Західному Поділлі наприкінці