Мисливські усмішки. Остап Вишня

Читать онлайн книгу.

Мисливські усмішки - Остап Вишня


Скачать книгу
ж і в літературі появились?

      Але в неї замість «скакунів» таке вимовилось, що не доведи Царице Небесна.

      ………………………………

      Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ!

      Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять Бога за його.

      І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені…

      А в Харкові хоч би тобі поганенький святий був…

      ………………………………

      Ну годі!

      Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться.

      Ага, будеш?!

      – І не пив, і не наїдався багато, тільки ваганку{53} затірки й із’їв, а отаке наснилося… Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати…

      – А що скоїлось, Кіндрате Йвановичу?

      – Та таке скоїлося, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію… Під серцем тільки – тріп! тріп! тріп! У голові туманіє, й за одвірок, щоб не впасти, хапаюсь. Помолився Богу та й ліг… У коморі на кожушині… Недовго й ворочавсь… І от, хай Бог простить, сниться мені, ніби я – моя ж таки Мура… корова, не до себе рівняючи, ніби я… А моя Мура так ніби не Мура, а ніби я, Кіндрат Стерня… Йде до хліва, бере налигача, налигує мене й веде напувати. А воно січень, холодище – так птиця падає.

      Іду я до колодязя, реву… Змерз, як березова брунька… Реву:

      – Не напувай мене холодною водою, бо заклякну…

      А вона не розуміє… Тика мордою моєю в корито, а там не вода, а крига…

      Напивсь, реву, бо, чую, замерзаю, зовсім замерзаю…

      Веде вона мене до хліва… прив’язала до ясел, кинула січки, дала коліном у черево:

      – Їж, чорти б тебе були взяли…

      А в хліві вітер аж гуде… Як дуне, так ніби в тебе яка чортяка сто голок устромила… Тупцююсь я на місці та:

      – Ата-та-та! Ата-та-та!

      А потім як зареву:

      – Ой рятуйте! Ой хто в Бога вірує!

      Іде моя Мура у моїй кожушині, у повстяках та в кролячій капелюсі:

      – Чого ревеш?

      – Та помилуйте, – кажу, – хіба ж можна скотину в такім хліві в такі люті морози держати? Пропаду! Їй-бо, пропаду!

      – А я, – каже, – пропала? Я три роки, бодай тебе були вовки з’їли, мучусь у цім хліві! Я три роки дрижу, як у пропасниці! Приймись! Бариня яка…

      Та по клубах держалном трісь!

      – Стій, стерво! Змерзла? А закалялась… Й-и-и! Неоковирна.

      Та по жижках держалном трісь! Та матюком мене, матюком…

      ………………………………

      Зирк. А жінка вже й доїти мене йде. Хочу сказати: – Палазю! Це я! Що ти робиш?

      А вона вже сідає…

      Тільки хотіла за дійку вхопитися, я й прокинувсь.

      Так, повірите, мокрий увесь… І дрижу… Перехрестивсь, та оце тільки вам і розказав.

      ………………………………

      Обмажу на зиму хлів, обкладу соломою, прироблю двері… А то хай йому абищо. Трохи не здурів.

      ………………………………

      Ага?!

      Охорона материнства й


Скачать книгу


<p>53</p>

Ваганка – довгаста дерев’яна миска для їжі.