Котономіка, або Як коти економіку будували. Алексей Геращенко
Читать онлайн книгу.
опинилася на широкій спині яка, що мирно випасався неподалік.
Від несподіванки тварина заревла й кинулася бігти куди очі бачили, намагаючись при цьому скинути з себе пані Неолу. Проте жінка міцно трималася за його густу гриву.
Ноги принесли яка на берег. Тут він підковзнувся на слизькому камінні і впав у річку. Причому прямісінько на пана Хілюна, який саме намагався вийти з води. Отак вони й сиділи – знизу пан Хілюн, на ньому – переляканий як, на якому розлючена пані Неола.
– Ну, котяро, начувайся! – розмахувала руками в напрямку берега пані Неола.
«Їв собі траву, нікого не чіпав. Що сталося?» – думав як.
– Буль-буль-буль, – сказав пан Хілюн, бо вже зовсім пішов під воду, причавлений яком і бабцею.
– Що ти кажеш, Хілюне? – спитала Неола.
– Буль-буль-буль, – почулося у відповідь.
– Нічого не розумію! – сказала вона і, перехилившись через яка, вправно витягла за волосся голову Хілюна з води.
– Начувайся, котяро, – відпльовуючись, ледь зміг вимовити Хілюн. – Але витягніть мене, Неоло, будь ласка, цілком, бо я або потону, або ви розчавите мене, як коржика!
Шерпон, спостерігаючи за цим дійством з кущів, зрозумів, що нічого доброго йому не світить, коли ці троє нарешті виберуться на берег. Тож, притиснувши вуха до голови, накивав п’ятами.
Підготовка до зустрічі
Неола дуже образилася на Шерпона. Ба більше: вона по-справжньому розлютилася, бо в цей голодний рік, коли так не вистачало всім їжі, втрачати смачний обід було неабияк прикро. Того ж дня жінка пішла до голови селища Карчуна, аби той допоміг їй поквитатися із зухвалим котом.
– Карчуне, – голосно промовила вона. – Ми тих клятих котів годуємо в такий важкий рік, а від них жодного зиску, адже все одно втрачаємо врожай. Скільки ще зноситимемо таке? Пропоную вигнати муркотунів, хай дадуть нам спокій, житимемо собі краще.
– Що сталося, Неоло? – здивовано промовив мудрий Карчун. – Поряд з нами коти живуть уже сотні, а то й тисячі років. Так, іноді ми сваримося, але загалом ставимося з повагою одне до одного.
– Раніше й коти були іншими, не те, що нині, – махнула рукою Неола. – Спитай в людей, що вони скажуть.
– Нехай і так, – промовив, замислившись, сивочолий Карчун. – Треба говорити з людьми, аби запобігти конфліктам. Призначаю на завтра загальні збори нашого селища. Ходімо повідомимо про це людей.
Тим часом Шерпон, ледь віддихавшись, поплентався до котячої скелі, місця, де збиралися коти потеревенити, попліткувати та й просто дізнатися про останні новини. Коли Шерпон наблизився, то побачив гурт з кількох молодих котів. Ті підстрибували, сміялися, жартували.
Вони побачили його, і Джерманкет, молодий білявий кіт з чорними вухами, промовив:
– Привіт, Шерпоне! Чого це ти ледь ворушиш ногами?
– Бувай здоровий, Джерме! – відповів Шерпон. – Йду з останніх сил, зараз просто впаду, бо пробіг шалену відстань, насилу відірвався