Котономіка, або Як коти економіку будували. Алексей Геращенко
Читать онлайн книгу.
наше подальше співіснування.
На тому вони й розійшлися в різні боки, щоб попередити кішок про велику зустріч з людьми.
Дорогою до свого будинку Джерманкет зустрів Карчуна.
– Вітаю, голово, – промовив Джерманкет, проте не так шанобливо, як зазвичай.
– І тобі добридень, – суворо відповів Карчун, здвигнувши брови. – Саме тебе й шукаю. Адже потрібно б зустрітися завтра на головній площі нам усім – людям і котам.
– Саме це я й хотів від тебе почути, – відповів Джерманкет, думаючи, що Карчун отримав запрошення від його друзів.
– То ти вже знаєш? – здивувався Карчун. – Швидко ж вони впоралися.
Джерманкет здивовано поглянув на Карчуна, не зрозумівши його останніх слів.
– Ну, то до завтра.
– Бувай, коте.
Великий вибух
Наступного ранку кішки почали збиратися біля котячої скелі. Їх була неймовірна кількість, адже хлопці-коти добре постаралися й запросили геть усіх.
– Треба їх якось організувати, – здивовано роздивляючись силу-силенну кішок, промовив Джерманкет.
– Навіть не уявляю, як то зробити, – почухуючи себе задньою лапою за вухом, відповів йому Шерпон.
– А нехай вони співають!
– Співають?
Джерманкет видряпався на котячу скелю і прокричав на весь голос:
– Слухайте мене уважно!
– Няв, – хором відповіли коти.
– Сьогодні матимемо нагоду обговорити з людьми наші з ними стосунки, які стають дедалі нестерпнішими з їхнього боку.
– Няв! – загорлопанили коти. – Де наша рибка, де молочко, де сирочок зі сметанкою?!
– Тихо, тихо, – почав заспокоювати їх Джерманкет. – Ось про це ми й поговоримо з людьми. Тільки будьмо спокійними й організованими, бо коли кричатимемо, то точно ні про що не домовимося. Тому йдемо до людей вже зараз, а щоб не сваритися, то співаймо на ходу. Нумо, Шерпоне, заводь нашу улюблену пісню!
Шерпон гордо вийшов наперед та гучно завів:
– Оближи свій хвіст і не сумуй,
В тебе в животі вже не бурчить,
І на мишу більше не полюй,
Хай сама до тебе прибіжить…
«Хай сама до тебе прибіжить», – підхопили інші коти.
Хорепан підбіг до Джерманкета і запитав:
– Що то він співає?
– Вперше чую, – здивовано відповів той. – Але що вже поробиш, треба підспівувати.
А Шерпон, випнувши груди, виводив дедалі гучніше:
…В тебе гострі вуха, тонкий нюх,
Ти красивий, наче суперкіт,
Знає і людина, і віслюк,
Прикрашають кішки увесь світ.
«Прикрашають кішки увесь світ, няв!» – надуваючи щоки, підхоплювали ті, що крокували за солістом.
І ось вся ця катавасія наблизилася до центральної площі селища, де на них вже очікував людський натовп, підігрітий до суворої розмови розповідями Неоли та Хілюна.
– Ти ба, розспівалися, – крізь зуби промовила пані Неола й сплюнула.