Професор Вільчур. Тадеуш Доленга-Мостович
Читать онлайн книгу.
здібностей. Який же ви смішний у тій своїй сліпоті. Вам здається, що всі люди повинні мати такі ж смаки й бажання, як і ви.
– Не ті самі, лише розумні, розсудливі!
Люція хотіла відповісти йому, що розрахунок в його інтерпретації зводиться до питань бухгалтерії, але зупинила себе.
У будь-якому разі після цієї розмови їхні стосунки трохи охололи, й отримані нині троянди Люція сприйняла як своєрідну форму вибачення. Цей здогад її трохи роздратував. З кількох причин. Перш за все вона знала про дуже жорстоку ощадливість Кольського, який зі своїх зрештою невеликих доходів мав би витратити чималу суму на ці квіти, звичайно, не без задньої думки і не без того, що він ніколи не забуде цих витрат.
По-друге, у неї було вроджене небажання отримувати будь-що від людей, яким вона не могла або не хотіла віддячити. Нарешті, Люція розуміла, що анонімність відправки – це особлива жертва з боку Кольського. Вірила, що він належить до того типу людей, які, може, не переслідують мету розголосу, але завжди прагнуть підкреслити свою присутність у різних справах, у яких вони беруть участь.
Ці негативні риси характеру Кольського не викликали обурення Люції, вона скоріше поблажливо дивилася на них. Незважаючи на це, вона вирішила висловити претензії за надіслані квіти й чітко підкреслити, що не бажає подібних доказів пам’яті.
Одразу після Різдва саме виникла така нагода. Уже пізно ввечері, працюючи в лабораторії клініки над мікроскопічним дослідженням крові одного з пацієнтів, Люція почула за собою кроки Кольського. Скориставшись тим, що може висловити свої зауваження, не дивлячись в очі Кольському, вона впевнено сказала:
– Добре, що ви прийшли. Я власне хотіла з вами поговорити. Чому ви робите такі речі? Повірте, я навіть не можу вам подякувати, бо для мене це не було приємністю.
Кольський по-справжньому здивувався:
– Я не знаю, про що ви говорите, панно Люціє.
– Не прикидайтесь. Я кажу про квіти. Ви робите безглузді витрати, якісь подарунки, які не підходять ані вам, ані мені.
– Я нічого не знаю про жодні квіти, – твердо сказав він.
Їй спало на думку, що він зараз належним чином оцінює безглуздість своєї ідеї та використає анонімність посилки, щоб не признатися їй.
– Я не думала, що ви маєте так мало громадянської сміливості, – холодно сказала Люція.
Кольський довго мовчав.
– Панно Люціє, – нарешті почав він, – тут якесь непорозуміння. Хтось хотів пожартувати над вами, наді мною чи над нами двома і підписався моїм ім’ям. Мені ніколи не бракувало громадянської мужності, й чому мені соромно було б надсилати вам квіти? І я б це зробив точно, – додав він після певного вагання, – якби я не знав, що вам властиві подібні симптоми… дружні почуття не знайшли б схвалення.
Люція повернула голову і здивовано подивилася на нього: не було сумнівів, що він говорить правду.
– Отже, ці троянди не від вас?.. Їх надіслали анонімно… Отже, я думала… Дуже прошу вас, вибачте.
Ситуація для обох