О пів на восьму він вийшов із квартири й машиною добрався до місця роботи. Водночас приїхав його співробітник Мартінсон і припаркував авто поряд. Похапцем привітавшись під дощем, вони поспішили до вхідних дверей.

      – Як відпочивалося? – поцікавився Мартінсон. – Я радий тебе бачити.

      – Батько дуже задоволений.

      – А ти?

      – Гарна випала мандрівка. Було спекотно.

      Вони увійшли всередину. Ебба, що понад тридцять років працювала секретаркою в істадській поліції, привітала Курта широкою усмішкою.

      – Хіба можна так засмагнути у вересні в Італії? – здивувалася вона.

      – Так, – відповів Валландер. – Треба виставлятися на сонце.

      Ідучи коридором, він подумав, що треба було привезти якусь пам’ятку Еббі, і дорікав собі за нездогадливість.

      – Тут усе спокійно, – сказав Мартінсон. – Ніяких серйозних справ. Майже нічого нема.

      – Хотілося б сподіватися на спокійну осінь, – непевно відказав Валландер.

      Мартінсон пішов по каву. Валландер відчинив двері до свого кабінету. Усе було на місці, нічого не змінилося. На столі порожньо. Він скинув куртку і прочинив вікно. У скриньку для вхідної кореспонденції хтось укинув кілька меморандумів від Державного поліційного управління. Курт узяв горішній із них, але не став читати і впустив на стіл.

      Згадалося непросте слідство у справі контрабанди автомобілів зі Швеції до східноєвропейських країн, яке він провадив майже рік. І провадитиме далі, якщо за час його відпустки не сталося чогось надзвичайного.

      Цікаво, чи доведеться промарнувати на цю справу майже п’ятнадцять років, аж до пенсії.

      О чверть на дев’яту він підвівся й пішов до залу засідань. За п’ятнадцять хвилин там мали зібратися співробітники кримінального відділу істадської поліції, щоб обговорити завдання на наступний тиждень. Увійшовши до залу, Курт привітався з кожним зокрема. Всі захоплювалися його засмагою. Сівши на своє звичне місце, він спостеріг, що тут панує настрій, відповідний до осіннього понеділкового ранку, – сірий, млявий і сонькуватий. Скільки ж таких ранішніх понеділкових нарад довелося відбути в цій кімнаті? Їхня нова начальниця Ліза Гольґерссон була у Стокгольмі, тож нараду вів Ганссон. Мартінсон був правий. Під час тижневої Валландерової відпустки мало що трапилося.

      – Скидається на те, що я таки повернуся до своїх контрабандних автомашин, – буркнув Валландер, не приховуючи зневіри.

      – Якщо не захочеш розслідувати вломлення, – підбадьорив його Ганссон. – До квіткової крамниці.

      Валландер