Не спинила весна крові,

      Ні злості людської.

      Тяжко глянуть; а згадаєм —

      Так було і в Трої.

      Так і буде.

      Гайдамаки

      Гуляють, карають;

      Де проїдуть – земля горить,

      Кров’ю підпливає.

      Придбав Максим собі сина

      На всю Україну.

      Хоч не рідний син Ярема,

      А щира дитина.

      Максим ріже, а Ярема

      Не ріже – лютує:

      З ножем в руках, на пожарах

      І днює й ночує.

      Не милує, не минає

      Нігде ні одного:

      За титаря ляхам платить,

      За батька святого,

      За Оксану… та й зомліє,

      Згадавши Оксану.

      А Залізняк: «Гуляй, сину,

      Поки доля встане!

      Погуляєм!»

      Погуляли

      Купою на купі

      Од Києва до Умані

      Лягли ляхи трупом.

      Як та хмара, гайдамаки

      Умань обступили

      Опівночі; до схід сонця

      Умань затопили;

      Затопили, закричали:

      «Карай ляха знову!»

      Покотились по базару

      Кінні narodowi;

      Покотились малі діти

      І каліки хворі.

      Ґвалт і галас. На базарі,

      Як посеред моря

      Кровавого, стоїть Ґонта

      З Максимом завзятим.

      Кричать удвох: «Добре, діти!

      Отак їх, проклятих!»