Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов
Читать онлайн книгу.
голови попровалюємо, не бились би.
Сильно тоді в них культура затрималася… Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш…
Вирішили якось вони театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили, обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театра, а зовсім навпаки.
Тоді почухались.
– Якби ж знаття…
І почали знову.
І не було жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:
– Якби ж знаття…
Якось-то воно буде. Я так і знав.
З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: «якось-то воно буде» та «я так і знав».
Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
– А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
– Та! Якось-то вже буде!
І починає робити…
Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
– Я так і знав!
– Що ви знали?
– Та що отак буде!
– Так навіщо ж ви робили?
– Якби ж знаття…
– Так ви ж кажете, що знали?
– Так я думав, що якось-то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
– Дивне якесь perpetuum mobile.
Забув. Спізнивсь.
Друга риса – «забув» і третя – «спізнивсь» характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують…
– Чому ви цього не зробили?
– І-і-і-ти! Забув! Дивись?!
Або:
– Чого ж ви не прийшли?
– Та засидівсь, глянув, дивлюсь – спізнивсь! Так я й той… облишив. Якось-то, сам собі подумав, воно буде.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Істинно дивний народ.
Розділ III
Країну «Чукрен» залила стихія разом із Атлантидою.
Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
– І все по-дурному!
Післямова
Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
– Нічого. Якось-то воно буде.
Тьху!
До Остапа Вишні приїздили щось за представники Укр. громади, через яких був переданий лист до Харківських письменників з проханням, аби ці допомогли наладити українську освітню роботу у м. Самарканді, а потім вони прохали ВИШНЮ щоби він написав фельєтона про погане відношення росіян