Беззаперечна правда. Майк Тайсон
Читать онлайн книгу.
мислення, яке насадив мені Кас. Я був шляхтою. Я був готовим до бою великим гладіатором.
– Гей, чемпіоне! – ці хлопці посміхалися мені. Але я просто дивився на них із презирством, типу: «Та пішов ти, на що втупився?»
Я важив близько 190 фунтів.
– О, ти занадто важкий, – сказав тренер Беннетта. Він був глухонімий, але слова його можна було розібрати.
– Але ми будемо боротися з ним. Ми будемо битися з ким завгодно, – сказав він.
– Я не просто хтось, – посміхнувся я.
У залі було повно народу. Там було щонайменше три тисячі глядачів. Ми вийшли на ринг, і… це було рівно дев’ять хвилин страшної м’ясорубки. Люди говорять про цю битву до нині. Натовп не переставав галасувати ні на хвилину, вони продовжували аплодувати навіть під час однохвилинних пауз між раундами. Ми були схожі на двох пітбулів. Він рухався дуже злагоджено, був досвідченим та невловимим, але… бам! Я збив його з ніг так, що він похилився на мотузки. Я важко боровся з цим хлопцем до самого кінця. Це був найкращий перформенс у моєму житті.
І тут вони присудили йому технічну перемогу. Це було пограбуванням. Я був у повному розпачі. Я розплакався. Я ніколи раніше не програвав жодного бою. У роздягальні до мене підійшов глухонімий тренер. Я все ще плакав.
– Ти ще зовсім дитина, – сказав він. – У мого підопічного було багато-пребагато бійок. Ми боролися з тобою, використовуючи все, що було у нас в арсеналі. Ти кращий за мого бійця. Не здавайся. Одного разу ти станеш чемпіоном.
Але від цього мені не стало легше. Я плакав усю дорогу додому. Я дуже сильно хотів побити цього хлопця. Ми повернулися додому, мені вже треба було йти в душ і збиратися до школи. Але Тедді, мабуть, покликав Каса, тому що він чекав на мене. Я думав, що Кас буде злитися на мене за те, що я його підвів, але він натомість широко посміхався.
– Я чув, що ти добре виступив. Тедді сказав, що хлопець був битий і бувалий, – сказав Кас. – Гей, візьми вихідний. Тобі не обов’язково йти сьогодні до школи.
Але ні, я не збирався ні за жодних причин пропускати сьогодні школу. Цей хлопець поставив мені синяк під оком, і я збирався показати свій знак мужності.
Я не дозволив цій суперечливій поразці зломити мене. Я продовжував боротися в смокерах і нокаутував кожного зі своїх суперників. Кас став частіше приходити на мої бої. Йому подобалося, коли я поводився зарозуміло і напускав на себе владний вигляд. Кас і сам був досить зарозумілим. Одного разу я бився із двадцятичотирирічним хлопцем, який був чемпіоном свого регіону з шістнадцяти років. Нікому досі не вдавалось його побити.
Перед боєм до нас підійшов один із місцевих представників боксерської спільноти.
– Касе, хлопець, якого ти збираєшся побороти, – великий, сильний і страшний, – сказав він. Кас і оком не моргнув.
– Мій малий тут для того, щоб ставити на місце великих, сильних та страшних хлопців.
Я лишень почув це і… о… моє серце. Ах… Я би обернувся гарячим синім диявольським полум’ям. Я так розшаленів, що прагнув почати бити