Беззаперечна правда. Майк Тайсон
Читать онлайн книгу.
моя мати захворіла. Він не став вдаватися до подробиць, але мій соціальний працівник дізнався, що у моєї матері був рак на останній стадії. Того самого дня, коли Кас розповів мені про це, мені подзвонила сестра.
– Піди провідай маму, – сказала вона. – Вона погано себе почуває.
Я був у матері кілька тижнів до того, як мені подзвонила сестра, і знав, що у мами трапився інсульт і її око з одного боку було ніби опущене, але я не знав нічого про те, що у неї рак. Єдиний рак, про який я знав, це хіба знак гороскопу, під яким я народився. Я знав, що щось не так, але не знав, що це має якесь відношення до смерті.
Проте, коли я потрапив до лікарні, на мене чекав сильний шок. Моя мати лежала на ліжку і стогнала, будучи у повному заціпенінні. Було боляче навіть просто дивитися на неї. Її очі запали, шкіра туго обтягувала череп, і вона вся була надзвичайно худою. Простирадло звалилося з неї, і з-під нього було видно частину її оголених грудей. Я поцілував її і поправив ковдру. Я просто не знав, що мені робити. Я ніколи не бачив нікого, хто б страждав на рак. Схожі сцени я бачив лише в фільмах, тому й очікував щось на зразок: «Що ж… люблю тебе, але тепер настав мій час… Бувай, Джонні!» Я думав, що в мене буде можливість поговорити з нею і сказати «Прощай!» перед тим, як вона помре, але вона навіть не прийшла до свідомості. Тому я вийшов з тієї лікарняної палати і більше ніколи туди не повертався.
Щовечора я повертався додому і говорив сестрі, що бачив маму і що вона добре виглядає. Я просто не справився з тою лікарняною сценою, це було занадто болісно. Тож я повернувся на шлях грабунків. Я натрапив на Баркіма і ще кількох знайомих мені місцевих злодюг, і ми домовились пограбували кілька будинків.
Однієї ночі, перед тим, як піти грабувати заплановане місце, я показав Баркіму фотоальбом, який приніс із собою з Кетскілла. Там були фотографії мої, Каса, Камілли та всіх цих білих дітей зі школи.
Баркім не міг повірити своїм очам.
– Йоу, Майку, я ніхрєна не розумію. Вони що, там тебе допитують? Вони називають тебе «нігер»?
– Ні, це типу моя сім’я. Кас убив би тебе, якщо ти сказав би таке про мене, – відповів я йому.
Баркім похитав головою.
– Що ти тут робиш, Майку? – запитав він. – Повертайся назад до цих білих людей. Чорт, чувак, ці білі люди люблять тебе. Хіба ти цього не бачиш, нігер? Боже, як би я хотів, щоб у мене були білі люди, які любили б мене. Повертайся, чувак. Тут тобі нє хрін що ловити.
Я задумався над тим, що він сказав. Ось я, дворазовий чемпіон країни, повернувся до грабунків та розбою, тому що від своєї суті нікуди не втечеш. Щовечора я пив і курив «ангельський пил», нюхав кокаїн і ходив на місцеві танці. Словом, робив усе, щоб відволіктися від думок про матір.
Моя сестра весь час говорила мені: «Ти прийшов сюди, щоб побачити матусю. Не захоплюйся, ти тут не для того, щоб гратися.»
Якось увечері Баркім заїхав за своєю дівчиною, і ми втрьох прогулювалися по одному з Браунсвільских проспектів і побачили, як двоє моїх старих друзів грають у кості. Баркім теж їх знав, але замість того, щоб зупинитися і поговорити з ними, просто продовжив собі