Беззаперечна правда. Майк Тайсон
Читать онлайн книгу.
її з голови. На сьогодні це аматорські бої – все це лише забавки, трофеї та медалі, але я такий, як ти, я хочу заробляти гроші і стати професіоналом. Мені подобаються гарні зачіски, я люблю носити гарний одяг, золото, коштовності й усе інше. Щоб продовжувати такий спосіб життя, ти повинен заробляти відповідні гроші. Ти не можеш взяти пістолет і піти в банк. Ти можеш також робити щось, що тобі подобається.
Я працював надзвичайно багато і дуже жорстко. Мені ніколи ще не доводилось терпіти стільки болю, але наступного дня мені доводилося вставати і повторювати все знову. Я наполегливо працював заради тих Олімпійських ігор.
Офіційні представники збірної США не дозволили мені брати участь у змаганнях у моїй природній ваговій категорії, тому що Кас ворогував із представниками олімпійського боксу. Усе почалося з того, що вони хотіли, щоб я бився за команду США в Домініканській Республіці, але Кас не хотів мене туди відпускати, тому що ми не могли взяти туди Кевіна як мого тренера. Мені довелося б працювати з їхніми тренерами. Він також не хотів, щоб я їхав, бо боявся, що революціонери можуть спробувати викрасти мене.
Щоб помститися Касу, вони сказали йому, що мені доведеться боротися у ваговій категорії до 201 фунта. Тоді я бився в категорії понад 215 фунтів, тож мені довелося сісти на дієту. Я знову став носити весь день ті вінілові костюми. Мені це подобалося; я відчував себе справжнім бійцем – мені потрібно було важити менше на вагах, щоб важити більше в рейтингах. Я марив настільки сильно, що думав, ніби я роблю велику пожертву.
У мене був напружений графік підготовки до Олімпійських ігор. 12 серпня 1983 року я взяв участь у Національному турнірі штату Огайо. Першого ж дня я добився сорокадвухсекундного нокауту. На другий день я вибив два передніх зуба своєму противнику і залишив його десять хвилин лежати без свідомості. Потім, третього дня, чинний чемпіон турніру вийшов із боротьби.
Наступного дня ми вирушили в Колорадо-Спрінгс на Національний чемпіонат США. Коли я туди приїхав, четверо із шести інших бійців вибули зі змагань. Обидві мої перемоги стали нокаутами в першому раунді.
10 червня 1984 року я нарешті отримав шанс виступити на Олімпіаді. Моїм кваліфікаційним поєдинком став бій проти Генрі Тіллмана, старшого та досвідченішого боксера. У першому ж раунді я збив його з ніг так, що він майже вилетів крізь мотузки. Потім він встав, і я переслідував його протягом наступних двох раундів. Проте в аматорському боксі агресія не винагороджується, і мій нокаут зарахували так, ніби це був легкий удар на відліт. Коли вони оголосили про своє рішення, я не міг повірити, що вони дали перемогу Тіллману. Натовп знову був розчарований, і люди почали свистіти.
Я ненавидів ці аматорські поєдинки. «Ми тут боксери», – говорили ці начинені опудала. «Сер, я боєць. Моя мета – боротися», – відповідав я.
Весь аматорський боксерський клуб ненавидів мене. Їм не подобалася моя зухвала браунсвільська поведінка. Я поводився пристойно, але однаково було видно, як із мене виривається нью-йоркський