Веселкова Долина. Люси Мод Монтгомери
Читать онлайн книгу.
місця для спання. У пані Вайлі я спала в комірці над кухнею. Влітку крізь діри в даху на мене падав дощ, а взимку – сніг. А за ліжко мені правила копиця сіна на підлозі. Тож мені вже все одно, де спати.
Горище пасторського дому було низьким, видовженим і затіненим, а в обгородженому куті на піддашші стояло ліжко, яке й застелили для Мері вишуканими підшитими простирадлами й вишитою ковдрою, котрі колись із такою гордістю вишивала Сесілія Мередіт спеціально для гостьової кімнати в новому домі й котрі пережили навіть досить сумнівне прання тітки Марти. Діти побажали одне одному доброї ночі, і пасторський дім оповила тиша. Уна саме засинала, коли почула звуки, що долинали з кімнати нагорі. Ті звуки змусили її раптово підвестись.
– Чуєш, Фейт? Мері плаче, – прошепотіла вона.
Та Фейт уже заснула, тож нічого не відповіла. Уна вислизнула з ліжка й прокралась у своїй білій нічній сорочці в передпокій, а звідти на горище. Скрипуча підлога виказувала її наближення, тож, коли вона дійшла до кутка, в якому спала Мері, її зустріла місячна тиша й лише маленький нерухомий горбик посередині ліжка.
– Мері, – прошепотіла Уна.
Відповіді не було.
Уна підкралася ближче до ліжка й потягнула за ковдру.
– Мері, я знаю, що ти плачеш. Я все чула. Тобі тут самотньо?
Мері раптово визирнула з-під ковдри, але нічого не відповіла.
– Можна я ляжу біля тебе? Мені холодно, – мовила Уна, тремтячи від холодного вітру, що вривався в маленьке відчинене віконце на горищі вривався вітер з північного узбережжя.
Мері посунулася, і Уна притулилася біля неї.
– ТЕПЕР тобі не буде самотньо! Нам не слід було першої ж ночі лишати тебе саму.
– Мені не було самотньо, – фиркнула Мері.
– Чому ж тоді ти плакала?
– О, я просто була сама та й почала собі думати про різне. А тоді я подумала про те, що доведеться повернутися до пані Вайлі… а вона мене лупцюватиме за те, що я втекла… і… і… і ще про те, що я піду до пекла за свої брехні. Мене це страшенно турбує!
– О, Мері! – згорьовано вигукнула бідолашна Уна. – Не думаю, що Бог відішле тебе до пекла за те, що ти обманювала, бо ж ти не знала, що це неправильно. Він просто НЕ ЗМОЖЕ так вчинити! Адже ж він добрий і милостивий. Та тепер, звісно, ти не повинна більше брехати, бо знаєш, що це погано.
– Якщо я не зможу брехати, що ж зі мною буде? – запитала Мері, схлипуючи. – ТИ цього не зрозумієш. Ти нічого про це не знаєш. У тебе є дім і люблячий батько – хоча й здається, що він присутній тут хіба що наполовину. Та в будь-якому разі він тебе не б’є, ти маєш вдосталь їжі – хоча та ваша тітка ЗОВСІМ не петрає в куховарінні. О, та сьогодні я вперше, відколи себе пам’ятаю, почуваюся ситою! Мене все життя лупцювали, за винятком тих двох років, що я провела в сиротинці. Там мене не били, і то було досить непогано, хоча директорка була страшенно злюча. Виглядала завжди так, ніби хоче мені голову відірвати. Та пані Вайлі – то чистий жах, і мені до смерті страшно, як подумаю, що треба до неї вертатися.
– Може,