Веселкова Долина. Люси Мод Монтгомери
Читать онлайн книгу.
та Нан мені зовсім не до душі. Вона така пихата!
– О, ні, Мері, вона зовсім не пихата, – завзято заперечила Уна. – Аніскілечки!
– Ні, я не вірю. Кожен, хто так задирає голову, як вона, – пихатий! Вона мені не подобається.
– А МИ всі її дуже любимо!
– О, гадаю, її ви любите більше, ніж мене? – із заздрістю мовила Мері. – Правда?
– Мері, та ж… її ми знаємо вже багато тижнів, а тебе лише кілька годин, – затинаючись, відказала Уна.
– То ви таки любите її більше, ніж мене? – розлютилася Мері. – Все ясно! То й любіть собі її на здоров’я! Та МЕНІ байдуже, Я можу обійтися й без вас.
З цими словами вона рвучко обернулася до стіни.
– Ох, Мері, – мовила Уна, ніжно обіймаючи ображену Мері за плечі, – не кажи такого. Ти мені дуже подобаєшся! А тепер мені так гірко від твоїх слів.
Мері нічого не відповіла. Уна схлипнула. Тієї ж миті Мері розвернулась і вхопила Уну у ведмежі обійми.
– Тихо, – закомандувала вона. – Не плач через те, що я сказала. Я була гірша від диявола, коли сказала це. Та з мене треба шкуру живцем зняти – ви ж-бо всі були такі добрі до мене! Мені слід було подумати, що вам всі мали б подобатися більше, ніж я. Я ж заслуговую всіх тих побоїв, які одержувала. А тепер заспокойся. Якщо ти далі плакатимеш, я піду прямо до гавані в цій нічній сорочці й утоплюся там!
Ця жахлива погроза змусила Уну стримати свій плач. Мері витерла їй сльози мереживною оборкою з подушки, а тоді, помирившись, вони пригорнулись одна до одної й дивилися, як танцюють тіні виноградних лоз на залитій місячним сяйвом стіні, аж поки не поснули.
А тим часом унизу преподобний Джон Мередіт ходив туди-сюди своєю бібліотекою з натхненним обличчям й очима, що світилися від захвату, обмірковуючи завтрашню проповідь, і не здогадувався, що під його дахом зараз перебуває маленька самотня душа, що заблукала серед темряви й невігластва, нажахана й оточена зусібіч труднощами, надто складними, щоб подолати їх у нерівній боротьбі з великим байдужим світом.
VI. Мері залишається в пасторському домі
Наступного дня пасторські діти узяли Мері Венс зі собою до церкви. Спочатку вона була проти.
– Хіба ж ти не ходила до церкви по той бік затоки? – запитала Уна.
– Та звісно. Пані Вайлі не часто переймалася тим, щоб ходити до церкви, але я ходила щоразу, як тільки вдавалося вирватися. Я була така рада, коли можна було піти кудись і посидіти там спокійно хоч трохи. Але я не можу сьогодні піти до церкви в цій старій подертій сукенці.
Цю проблему вирішила Фейт, запропонувавши позичити Мері одну зі своїх найкращих суконь.
– Вона трохи полиняла, і двох ґудзиків бракує, але, гадаю, підійде.
– Ґудзики я можу швиденько пришити, – сказала Мері.
– Тільки не в неділю! – шоковано вигукнула Уна.
– А чому ж ні? Що кращий день, то краще воно й вийде. Просто дайте мені голку з ниткою й відверніться, якщо так боїтеся.
Вбрання Мері доповнили шкільні черевики Фейт і чорна оксамитова шапка, що колись