Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
межі суїцидальної депресії, став бандитським робітничим босом у маленькому місті. Але щасливим так і не став.[136]
Тим часом Шломо Цемах отримував досвід сільськогосподарської праці в Палестині; це було дуже складно. Він зовсім не був готовий до такої роботи. Спочатку було глибоке розчарування. Він зустрічав занадто багато арабів і євреїв, які працювали на арабів, харедім, що виступали проти сіонізму, і безліч різноманітних ексцентриків. Він писав, що тоді був «ніжним, наївним і добропорядним хлопчиком». Коли Цемах побачив землю в усій огидності, його це вразило до споду душі. У цьому стані він робив те, що зробив Бен-Ґуріон у Варшаві – надсилав несамовиті листи до Фукса та приєднався до засновників нової робітничої партії «Молодий робітник» від «Га-Поель га-Цаір».
За кілька місяців після від’їзду з Плоньська, улітку 1906 року, Цемах отримав листа, який підірвав його рішучість. Батько пробачив йому провину, запросив додому і відправив гроші на дорогу. Ще дещо тягло його до Плоньська; раніше він був закоханий у Шошану Фукс, але все це залишилося в минулому. «Мені прийшлося сказати дівчині, що між нами все скінчилося, а я не хотів цього робити письмово, бо таке краще пояснити віч-на-віч».
Після його приїзду між ним і Бен-Ґуріоном спалахнула суперечка через дві їхні партії про те, яка з двох ідеологій була правильною: «По’алей Ціон» чи «Га-Поель га-Цаір». Бен-Ґуріон запропонував об’єднати їх. Цемах зазначив, що на відміну від «По’алей Ціон» його рух відмовився «визнавати їдиш» і не сприймає марксизм. Отже, такі суттєві розбіжності не можна було усунути. Шість тижнів по тому Цемах повернувся до Палестини, і Бен-Ґуріон вирішив поїхати з ним. Рахель Нелкін також приєдналася до них.
Їй було вісімнадцять; Бен-Ґуріону – майже двадцять. Вона вступила до його партії. Два її брати емігрували до Америки. Один із них надсилав їй палкі сіоністські листи, в одному з яких сповістив, що вони заснували сіоністську асоціацію «Халуцей Ціон» – «Піонери Сіону». До них там приєднався також і Шмуель Фукс. Крім того, вони разом створили нову газету «Дер Їдишер Кемпфер», що означає «Єврейський боєць».[137] «Усі вони розділяли мрію про переїзд до Палестини, але в них уже не було сил, бо американське життя засліплювало їх», – писала Рахель Нелкін.[138]
Неможливо дізнатися, чи оселився б у Палестині Бен-Ґуріон без Рахелі; сіоністська ідеологія була не єдиною його мотивацією. У будь-якому разі йому було легше ухвалити рішення після неї. У своїх спогадах він пояснив, що затримався тільки через візит Цемаха, плануючи виїхати разом із ним. Авігдор Грюн був незадоволений цим. «Це моє рішення було для нього глибоким розчаруванням», – писав Бен-Ґуріон; батько не відмовився від своєї мрії про те, щоб його Давид був ученим і відомим.[139] Проте сина свого він благословив. Перед його від’їздом вони всі зібралися на подвір’ї будинку Грюна і сфотографувалися під прапором сіоністів.
Yosifon 1963, p. 197ff.; матеріали інтерв’ю Якова Ешмана з Бен-Ґуріона від 25 листопада 1963 року, с. 7, BGA; лист Бен-Ґуріона до Моше Нахмановича від 15 жовтня 1962 року, BGA; Teveth 1977, p. 75; Ben-Gurion 1974, p. 41; лист Бен-Ґуріона до дружини та сім’ї від 14 травня 1942 року, BGA.
Листи Гірша Нелкіна до Рахель Нелкін від 23 березня 1906 року та Елазара Нелкіна до Рахель Нелкін від 27 березня 1906 року, наведені у Rachel Beit Halahmi 2006, p. 40ff.; Rachel Beit Halahmi 1963, p. 363.
Листи Гірша Нелкіна до Рахель Нелкін від 23 березня 1906 року та Елазара Нелкіна до Рахель Нелкін від 27 березня 1906 року, наведені у Rachel Beit Halahmi 2006, p. 40ff.; Rachel Beit Halahmi 1963, p. 363.
Лист Бен-Ґуріона до дружини та дітей від 14 травня 1942 року, BGA.