Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
Він згадував своє перебування в Лондоні під час «Бліцу», і здавалося, очікував, що й Тель-Авів мав прожити свої найкращі часи. Усвідомлюючи, важливість слів для творення історії, Бен-Ґуріон намагався двадцять років по тому змінити враження щодо жителів Тель-Авіву, ніби вони недостатньо хоробрі, вписавши в оригінальний щоденник слова «Я відчував: вони витримають».[17]
Він не брав на себе відповідальність за створення держави, і це цілком виправдано. Ізраїль з’явився на світ наприкінці процесу, що почався за тридцять років до того, як Британія почала допомагати сіоністському рухові у створенні Єврейського національного дому в Палестині. Бен-Ґуріон керував цим процесом протягом покоління, а особливо протягом першого десятиліття незалежності. Він був у політиці близько сорока років, почавши практично відразу після переїзду до Палестини, брав участь майже в усіх проявах життя її єврейської спільноти. Перша політична стаття Бен-Ґуріона, опублікована у двадцять чотири роки, поставила його у ряд із тими, хто вів боротьбу. Відтоді він прагнув досягти й утримати позицію національного лідерства. Його наставники – перший і головний з яких Берл Кацнельсон, а також кілька можливих конкурентів – померли один за одним. Смерть Зеєва Жаботинського, його найзапеклішого ворога від правих, і кінець Хаїма Вейцмана – президента Сіоністської організації, чию мантію як головного єврейського державного діяча Бен-Ґуріон прагнув успадкувати лишили його майже єдиним кандидатом у всесвітньому сіоністському русі.
Загалом він дотримувався основних правил ізраїльської політики й відчував, що більш схильний до середньої позиції. Його готовність сплатити майже будь-яку ціну задля втілення сіоністської мрії іноді поєднувалася з тактичними поступками та прагматичними компромісами. Колеги часто критикували його: як із боку опозиції, так і з панівної коаліції; іноді його вимоги ігнорували, а пропозиції могли бути відхилені. Проте загалом визнавали лідерство за ним. Партія, членом якої він був, бачила в ньому політичного й національного активіста; іноді його колеги поводилися, як школярі, що за спиною лають вчителя: «Я висловлююсь проти, але голосую за, тому що вірю Бен-Ґуріону й не хочу потім нести відповідальність», – казав якось один із членів його Кабінету міністрів.[18]
Він багато виступав публічно, відповідав на отримані ним листи і був відкритий до багатьох із тих, хто шукав його, серед інших й ексцентриків та авантюристів.[19] Свої промови Бен-Ґуріон переважно писав заздалегідь, але добре знав, як їх ліпше представити, щоб видати за імпровізацію. Багато з його промов тривали годинами; його речення були довгі та складні, які легше читати очима, ніж сприймати на слух. Пронизливий голос і невисока його статура робили не найкраще враження на оточення. Утім, чим білішою ставала грива його волосся, тим більше Бен-Ґуріон ставав схожим на символ справжнього та досяжного сіонізму.
«Коли я звертаюся до конкретного питання – що робити
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 14 травня 1948 року, BGA; Ben-Gurion 1969b, 1, p. 106; Cabinet meeting, Oct. 20, 1953, ISA.
Моше Кармель, стенограма інтерв’ю, с. 54, BGA.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 1 березня 29 року, 1948, BGA.