Деміан. Кнульп. Герман Гессе
Читать онлайн книгу.
чудове і також високе, сентиментальне – цілком правильно! Але світ складається водночас і з чогось іншого. А все це просто полишають на поталу дияволу, і вся та частина світу, вся та друга половина, приховується й поспіль замовчується. Скажімо, прославляють Бога як Творця всякого життя, а статеве життя, на якому, власне, життя й тримається, просто суцільно замовчується, а то навіть оголошується диявольською спокусою і гріхом! Я не маю нічого проти, щоб пошановувати Бога Єгову – анічогісінько. Але я гадаю, ми повинні пошановувати і вважати священним усе, весь світ, а не тільки цю штучно відокремлену, дозволену половину! Отже, поряд із богослужінням нам потрібне і служіння протилежному божеству. Це, по-моєму, було б справедливо. Власне, треба було б сотворити бога, який містив би в собі і «диявольські спокуси», тобто такого бога, перед яким не потрібно заплющувати очі, коли відбуваються найприродніші речі в світі.
Він, усупереч своїй манері, неабияк розгарячився, однак тут же посміхнувся і припинив бентежити мою душу.
Але в мені ці слова зачепили таїну всього мого отроцтва, яку я постійно носив у собі і про яку я ніколи нікому не казав жодного слова. Те, що тоді Деміан розповів про Бога і диявола, про божественно-дозволене і про замовчуване «диявольське», точнісінько збігалося з моїми власними думками, моїм власним міфом, думкою про два світи або про дві половини світу – світлу і темну. Усвідомлення того, що моя проблема – це проблема всіх людей, проблема всього існування і всякого мислення, – промайнуло переді мною, немов священна тінь, і мене пойняв страх і благоговіння, коли я побачив і несподівано відчув, як глибоко причетні мої найінтимніші думки й моє потаємне життя до вічного потоку великих ідей. Усвідомлення цього не було радісним, хоча воно щось підтверджувало й було в чомусь приємним. Воно було суворим і різким, бо в ньому відчувалася відповідальність, завершення дитинства, початок самостійності.
Уперше в житті розкриваючи свою глибоку таємницю, я розповів приятелеві про те, що не відпускало мене з дитинства. Я розкрив свою думку про «два світи», і він одразу зрозумів, що я, ймовірно, у глибині душі згоден з ним і визнаю його правоту. Але це було не в його стилі – щоб цим скористатися. Він вислухав мене з глибокою увагою, яку часто дарував мені, і дивився прямо в очі, аж я змушений був відвернутися. Бо в його погляді я знову побачив ту дивну, тваринну позачасовість, той неймовірний правік.
– Про це ми поговоримо докладніше – іншим разом, – промовив він примирливо. – Я бачу, що у твоїй голові є щось більше, ніж ти можеш про це комусь розказати. Але в такому разі ти повинен виявити й те, що ніколи уповні не жив у світі своїх думок, а це недобре. Цінні тільки ті думки, якими ми живемо. Ти відчув, що твій «дозволений світ» – це лише половина світу, і намагався приховати від себе його другу половину, як це роблять священики та вчителі. Але це тобі не вдасться. Це нікому не вдається, хто вже почав мислити.
Це мене глибоко зачепило.
– Але ж таки є! – я вже мало