Не до смаку те диво?

      Бодайкаєш ти надто соромливо!

      Од того в'януть всі невинні уші,

      До чого прагнуть всі невинні душі.

      Я не хотів тобі заборонити

      Себе самого часом одурити, —

      Та в тебе ж витримки не гурт.

      Я бачу, ти от-от схибнешся

      І знов знеобачки зірвешся

      В жахних марінь шалений нурт.

      Облиш це все! А там твоя кохана

      Десь сохне-в'яне од нудú,

      Все виглядає милодана,

      Що покохала назавжди…

      Любов'ю перш так яросно бурлив ти,

      Як бистрень навесні, в час танення снігів.

      Любов їй в серце перелив ти,

      І струмінь твій ізмеженів.

      Ніж тут лісним царем бродити

      По диких нетрях навмання,

      Вертайся те дівча-бідня

      За всю любов нагородити.

      Помалу-малу йде їй день;

      Стоїть край вікнá, зорить в неба муть,

      Де хмари хмурі над муром пливуть…

      «Чому я не пташка?» – їй тільки й пісень

      І день і ніч, і ніч і день…

      То звеселіє, то хмурніє знов,

      То вдариться у плач,

      То ніби вщухне… От бач,

      Яка там любов!