---

Скачать книгу

---

і під ревнивим поглядом Катрусі налив два келихи.

      – Ох, як усім цікаво, – сказала моя чарівна візаві.

      – Головне… – гіркаво-солодкий запах французьких парфумів завжди мене хвилював, – bien faire et laisser dire[4].

      – Bien ou rien[5], – сказала вона.

      – О, Боже, хоч негайно у ліжко.

      – Ви не схожий на сексуального маніяка. Інакше я не погодилася б з вами пити шампанське.

      – Бачте…

      – Оксана. Можете називати мене Саною.

      – Бачте, Сано, цих навіженців розпізнають, коли вже запізно.

      – На жаль, так, – сказала вона. – Але це не про мене.

      – Ви добрий психолог?

      – Ні, поганенький сексопатолог.

      У мене шампанське ледь не пішло носом.

      – Ви здивовані? – спитала вона.

      – Я думав, це чоловіча професія.

      – Чоловіки якраз мало у цьому тямлять.

      Чесно кажучи, я трохи розгубився. Наскочив чорт на відьму і не з того краю почав. Але й відступати було не з руки.

      – Тепер мені зрозуміло, чому ви так легко погодилися зі мною випити.

      – Чому?

      – Професійна цікавість. Адже з красивою жінкою не так легко познайомитись.

      – Не вгадали. Просто я бачу, що у вас є на те серйозна причина. Тому ви й підійшли без комплексів. Хіба ні?

      – Ваша взяла, – сказав я. – Причина справді серйозна. Того вечора, коли я вперше вас побачив, ми сиділи втрьох он за тим столом, пам’ятаєте?

      Вона запалила сигарету і з цікавістю дивилася на мене. Цівочка диму соталася з-поміж її загострених пальців, які ледь помітно тремтіли.

      – Потім, десь уже під кінець, до нас приєдналося ще двоє. Ви їх не пригадуєте?

      – Ні. Я запам’ятала тільки вас. І то en qros[6].

      – Я розумію, що це не був coup de foudre[7], – сказав я, дивлячись їй глибоко в очі. – Але мені приємно, якщо це так. І все-таки дуже хотілося б, Сано, аби ви згадали тих хлопців. Ну, може, одяг, якась дрібничка… жест, годинник на руці.

      – Ви що – з міліції? Ніколи не повірю, – сказала вона.

      – Я не знаю, який ви сексопатолог, але психолог справді непоганий. Я не з міліції, Сано.

      – Щось сталося?

      – Поки що не знаю. Але цілком можливо.

      – Ще пам’ятаю того… на Чапаєва схожий. І потім… якщо ті двоє прийшли під кінець, то, напевно, мене вже не було.

      – І це можливо. Річ у тім, Сано, що тут є і ваша вина.

      – Моя?

      – Так. Коли ви пішли, я вже не бачив, що діялося навколо. Я просто осліп.

      – Не перебільшуйте.

      – Це правда.

      – Якщо це правда, – сказала вона, – то я спокутую свій гріх. Що я повинна зробити?

      Я зміряв її очима, ніби прикидаючи, що вона може зробити.

      – Не тепер, – сказала вона.

      – Що не тепер?

      – Те, про що ви подумали. І щоб спокутувати гріх, треба знати міру своєї вини. Що, власне, сталося?

      – Щез один чоловік, – сказав я.

      Вона вся стислася і ледве не

---

Скачать книгу