Йому тоді добре йшлося.

      Якось, коли він гуляв у сквері перед Театром мініатюр, що знаходився у Мамонівському провулку, очікуючи приятеля, на нього раптом звернула увагу сама Марія Олександрівна Арцибушева – господиня того театру.

      Ось як про те згадує сам артист:

      «– Що ви тиняєтесь без діла, молодий чоловіче? Йшли б краще в актори, до мене в театр!

      – Але ж я не актор, – заперечив він. – Я нічого, власне, не тямлю.

      – Не вмієте, так навчитесь!

      – А скільки я буду отримувати за це? – діловито запитав я.

      Вона розсміялася.

      – Отримувати? Ви що? У своєму розумі? Запитайте краще, скільки я з вас буду брати, щоби зробити з вас людину.

      Я миттєво скис. Загледівши це, Марія Олександрівна трохи подобріла.

      – Ні про яке жалування не може бути й мови, але о третій годині ми сідаємо обідати. Борщ і котлети у нас завжди знайдуться. Ви зможете обідати з нами…

      Що мені залишалося робити? Я погодився. Таким робом, моїм першим «жалуванням» у театрі були борщ і котлети».

      У театрі Арцибушевої йому доручили номер, що називався «Танго». Стоячи біля куліс, Вертинський співав пісеньку – пародію на еротичний танок, що виконувався на сцені. З’явився хоч і незначний, але успіх, про тодішнього Вертинського навіть було видрукувано один – один-єдиний! – рядок в рецензії «Русского слова»: «Дотепний і манірний Олександр Вертинський».

      Через рік він зробить спробу поступити до Художнього театру, але… провалиться. Хоча відбірковий тур він успішно пройде і навіть потрапить до «п’ятірки» претендентів – у його становищі це був тоді великий успіх, навіть досягнення, але… На заключному етапі конкурсу його забракує Станіславський – сам великий Станіславський! – якому не сподобається, що шукач театральної слави дуже гаркавить.

      (Правда, Олександра втішало те, що сам великий Станіславський до десяти років, будучи ще й слабкою, рахітичною дитиною, не вимовляв букву «р»! А на додачу ще й букву «л». І це великий артист, геніальний Станіславський! Але згодом він переборов свій ґандж, дякуючи матері, зміцнів і став серед однолітків навіть заводієм.)