Жити – пити (збірник). Оксана Забужко
Читать онлайн книгу.
як таксистам: подвійний тариф, праця вночі. Ніч у місті – можливість заробити більше.
Сергійович поміж тим набрався якоїсь дурної сили, почав пручатися. Нічого не дає з собою робити, руками всіх лупцює, зарядив Ірці по пиці, по плечах, по шиї. Ірці довелося опромінюватися разом з ним на рентгені, бо тримала його. Свою спину вона не відчувала, медсестри – тоненькі та молоді – нічого не могли з Сергійовичем вдіяти, Ірка притискала йому руки та ноги, пересувала з одних нош на інші, вкладала на кушетку, давала джгути та ліпила присоски. Тягала, перекладала, тоді подумала, що так само, може, почувалися її приїжджі однокурсники, що підробляли вночі вантажниками. Але всі ці «перекладання» вивели Ірку з панічного стану, емоційне потроху перетворили на механічне, Ірка більше відчувала фізичну втому, ніж моральне виснаження й страх.
Після обстежень поїхали оформляти Сергійовича до відділення неврології, бо підозри на інсульт ще були. Ірка ще та була шаманка, переконати могла ледь не будь-кого. Батько її не впізнавав і говорити не збирався. Ірка подивилася на жахливий матрац, ковдру в плямах, наче різали на ній півнів, від підлоги тхнуло брудом та хлоркою. Але Ірка усвідомлювала, що в даному випадку пацієнт тхнув дужче та й виглядав гірше, ніж те, що його оточувало.
Санітарка принесла крапельницю. І – почалося. Сергійович реагував на крапельниці, як лицар на дракона. Він намагався рукою відрубати цьому драконові голову. Пручався як міг, бив Ірку руками, ледь з ліжка не падав, по тумбочці довбав ребром долоні; випорожнявся у ліжко. На довершення Ірку почав бити кашель, саме її гучний та істеричний кашель привів у палату санітарку. Коли вона почула, з яким гарчанням Ірка вдихала повітря, вийшла та повернулася з духмяним питвом та пігулками. «У тебе ж бронхіт, випий та йди додому, доню».
Санітарка наблизилася до Сергійовича, що продовжував вимахуватися, відсторонила Ірку, переставила катетер, поміняла банку, роздягнула та обтерла Сергійовича вологими серветками, натягнула на нього памперс, все це Ірка придбала в нічному аптечному кіоску.
«Дівча-курча, йди сюди, сядь на нормальне крісло», – почула Ірка від ліжка праворуч. У палаті крім Сергійовича було троє хворих людей. Один чоловік спав під дією снодійного. Двом іншим пощастило менше. Той, що гукнув Ірку, і хлопець навпроти, спати в такому гаморі та смороді не могли… Але Ірку вони жаліли, це було видно по їхніх поглядах. Коли Ірка скористалася запрошенням та сіла на зручне крісло, що дядькові притягнули зі спільної зали, де всі дивилися телевізор, посьорбуючи лікувальне питво, дядько заспокоював її як міг, погладив по коліні. Ірка ледь не заплакала, зніяковіла, очі опустила долу, тому й помітила, що спливає третя година ночі. За три з половиною години Ірці треба було прокидатися і збиратися на роботу. Вона застогнала.
Санітарка втомилася боротися з руками Сергійовича, який перемагав крапельницю, їй довелося прив'язати йому руки до ліжка, Ірка, було, сіпнулася, все це нагадувало кадри з божевільні, але