Жити – пити (збірник). Оксана Забужко
Читать онлайн книгу.
була Оля, дорогу вона наче пам'ятала, а наче й ні. Мама також була не кращим дороговказом. Катаракта, нерви, тиск. Як це буває рано навесні – засутеніло раптово, темрява накривала миттєво – як крилами велетенського птаха з казок. Блукали, кружляли, щось пригадували, помилялися і повертали не туди, куди треба, але – дісталися хати.
У хаті панував жах. Відра наповнені сміттям, що вивалювалося, наче тельбухи з мертвих тварин; якісь харчі на столі, все розкидано, сморід такий стояв, що Оля не змогла відразу зайти, бо її знудило. Вона вибачилася та вибігла надвір подихати свіжим, вологим та холодним, майже колодязним повітрям. Ірка роззиралася. Вся підлога закидана речами, пляшками, харчами, брудним ганчір'ям та ще невідомо чим. Серед бруду валяється порожній гаманець, випатраний, тілесного кольору, і на мить Ірці він видався зґвалтованою в нечистотах дівчиною. Працював обігрівач.
Сергійович лежав на брудному дивані, вкритий ковдрою, нікого не упізнавав, весь у власній сечі. «Тунець у власній сечі», – раптом подумалося Ірці. Очі в нього такі, що важко й переказати. Навіть не очі, а дві світлі дірки, втекли від Сергійовича очі, десь гуляють, можливо, стелею або іншими світами, очі ці – провалля на обличчі. Два висохлих озера. Потім Сергійович ніби упізнав доньку, потягнув до неї руки, вона подумала, що хоче обійняти, схилилася ближче до нього: «Татусику, рідний, тобі краще, ти мене упізнав?» – а він заплакав, почав битися в конвульсіях, наостанок ще й помочився на Ірку. Вона не відразу це збагнула, якось дивно, коли джинси мокнуть не від того, що послабило тебе, а від того, що послабило іншу людину, і це не твоє немовля, а власний батько.
Руки та ноги Сергійовичу скорцюбило так, що вони перетворилася на корінці, і не вірилося в те, що вони можуть тримати Сергійовича та носити його землею. Але та земля не була йому потрібна. Він впав у космічну прострацію, перебував у невагомому для себе стані, у нього відібрало мову, а Ірка ще сподівалася, що, як він побачить її, матір, зітхне з полегшенням, заговорить до них. Але – ні.
Неподалік стояла пляшка з денатуратом, неповна, Ірці подумалося: а раптом він це ковтнув? У нього запеклися губи до страшного, чорноротий, мовчазний. Ірка уявила, що те саме коїться з внутрішніми органами. Закопчений рот, закопчені органи, закопчений язик. Вона просила, благала Сергійовича розтулити рота, перейшла на пантоміму, показувала на собі, чого вона від нього хоче. Відкривала рота, дражнилася язиком. Але Сергійович не розумів, власне, може, просто того й не бачив і не чув. Зовсім ні на що не реагував, тільки судоми проходили по тілі та обличчі час від часу. Ірка гладила його по лисій голові, вдивлялася в обличчя, вкотре помічала їхню родинну схожість, на мить їй здалося, що вона бачить власну старість та власну смерть, готуючи себе до останньої подорожі. Було нестерпно боляче, так страшно від того, що Сергійович накоїв. В Ірки напружувалися м'язи, від переляку та концентрації зусиль. Вона схилялася до його обличчя та все шепотіла: «Ми вже тут, не бійся, все буде добре». Але Сергійович не чув.
Селище,