Великий Гетсбі. З ілюстраціями. Френсіс Скотт Фіцджеральд
Читать онлайн книгу.
хоча б цю ідею про те, що ми всі – представники нордичної раси: і я, і ти, і ти, і… – після короткого коливання, яке, втім, здалося цілою вічністю, він включив до цього переліку і Дейзі легким кивком голови, і вона знову підморгнула мені. – Це ми створили все те, без чого цивілізації не буває: науку, мистецтво і все таке інше. Схоплюєш суть?
Якась нотка смутку була в цій його серйозності, у його впиванні самим собою, ще гострішому, ніж раніше. Коли раптом пролунав телефонний дзвінок, і дворецький вийшов з веранди, Дейзі миттєво скористалася цією короткою паузою і нахилилася до мене.
– Я розповім тобі одну сімейну таємницю, – прошепотіла вона з ентузіазмом. – Про ніс дворецького. Ти хочеш почути таємницю про ніс дворецького?
– Саме для цього я і прийшов сюди ввечері.
– Ну так от, він не завжди був дворецьким; до того він чистив срібло в одній родині у Нью-Йорку – там був срібний сервіз на двісті персон. Він чистив його з ранку до ночі, аж поки у нього не трапився нежить…
– З носом ставало дедалі гірше, – припустила міс Бейкер.
– Так. Стан його погіршувався, і врешті-решт він змушений був залишити свою посаду.
На якусь мить останні промені сонця з романтичної ніжністю осяяли її світле обличчя; голос її був таким, що насолоджуючись ним, я мимоволі затамував подих і нахилився вперед; потім сяйво стало зникати з її обличчя – неохоче і з повільним жалем промені залишали обличчя подібно до того, як діти залишають вулицю, коли насуваються сутінки.
Повернувся дворецький і прошепотів щось Тому на вухо. Том насупився, відсунув крісло і, не мовивши слова, пішов у кімнату. В ту ж мить Дейзі схилилася до мене знову, наче його відсутність оживила щось у неї всередині; голос її лунав радісно і співучо.
– Я так рада бачити тебе за моїм столом, Ніку! Ти нагадуєш мені… так, троянду, справжню троянду! Хіба я помиляюся? – вона повернулася до міс Бейкер за підтвердженням. – Хіба він не схожий на троянду?
Це була неправда. Я і близько не схожий на троянду. Це була лише імпровізація, але від неї йшла якась бентежна теплота, ніби серце її намагалося прорватися до вас і сховатися в одному з цих зворушливих, вимовлених з придихом слів. Потім вона раптом кинула свою серветку на стіл, вибачилася і пішла в будинок.
Ми з міс Бейкер обмінялися короткими байдужими поглядами. Я вже відкрив рот, щоб почати говорити, коли вона, насторожившись, випросталася на стільці і застережливо засичала. Глухий пристрасний шепіт долинав до нас з-за дверей, і міс Бейкер, нітрохи не соромлячись, нахилилася вперед, намагаючись розібрати слова. Шепіт цей спочатку тремтів на межі ледве чутного, потім затих, потім різко посилився до збудженого і повністю зник.
– Цей містер Гетсбі, про якого ви говорили, – мій сусід, – сказав я.
– Давайте помовчимо. Я хочу чути, що там відбувається.
– А хіба щось відбувається? – запитав я невинно.
– Ви хочете сказати, що ви не в курсі? – сказала міс Бейкер, щиро здивувавшись. – Я думала, всі вже знають.
– Я