Залишенець: Чорний ворон. Василь Шкляр
Читать онлайн книгу.
ликвидацию бандитизма в Холодный Яр направлены огромные войска, которые твердой рукой восстановят порядок. Заблудшим и обманутым дается возможность вернуться к мирному труду!
С 26 июня по 2 июля включительно объявляется амнистия всем атаманам и членам их банд, кто добровольно сдаст оружие и заявит о прекращении дальнейшей борьбы против Советской власти. Каждому амнистированному будет выдан об этом документ с гербовой печатью. Задерживаться и арестовываться амнистированные не будут.
Прием бандитов производится в помещении гарнизона в селе Мельники в течение всего светлого дня суток.
У відповідь швидко з’явилися листівки із закликами не вірити московським катам, бити на кожному кроці жидо-кацапську комуну.
А через кілька днів якесь хлопченя принесло до штабу записку, адресовану Птіцину:
«Якщо все, що ти кажеш, правда, то приходь до нас у ліс – поговоримо. Життя тобі гарантуємо. Приходь, якщо не боягуз».
3
Птіцин не був боягузом, але перед тим, як вирушити до лісу, взяв у заручники й посадив під арешт усіх родичів Чучупаки, які мали бути розстріляними в разі його смерті.
До лісу пішов без зброї, взявши лише мандат на право оголошувати амнестію. Не зоглядівся, як опинився в оточенні трьох козаків, котрі зав’язали йому очі й, водячи колами, привели до землянки.
Тут Чорний Ворон і побачив цього блідого чоловічка, значно молодшого, ніж він його уявляв. Чи від того, що в землянці було темнувато й накурено, чи, може, то в нього було вроджене, але Птіцин часто і дрібно моргав маленькими, справді пташиними очима.
Ворон понуро дивився на Деркача, Чучупаку, Панченка: як можна було привести цю гниду в табір?
У землянку напхалося з півсотні людей, майже всі вони сиділи на лавах за довгими столами, на яких було вдосталь випити й закусити, – ще одна дурниця отаманів, котрі дозволили собі таке панібратство з чекістом. Воронові не сподобалося й те, що, коли Птіцин зайшов, усі притихли й не зводили з нього очей, ніби це справді було велике цабе, якому треба заглядати в рот.
– То оце вони такі – орли губчека? – вийшов наперед Деркач, намагаючись говорити глумливо, але в нього це не виходило. – Цікаво… І як же вас величати?
– Пьотр Птіцин, – кліпнув уповноважений. – Ви нє смотрітє, что у мєня такая фамілія. Я, мєжду прочім, хахол.
– А чого ж не говориш по-нашому? – спитав Деркач.
– Я вабщє-то родом с Адєси. Но єщьо в дєда моєго била фамілія Птах. Нє разгаваріваю, зато всьо панімаю. Ви можєтє гаваріть на мовє, мнє будєт очєнь пріятно. Удівітєльно мєлодічний язик.
Деркач простодушно подивився на Чорного Ворона. Мовляв, а бачиш?
– А «вітки» вип’єш? – спитав він у Птіцина.
– Что такоє «вітка»?
– Розбавлений спирт.
– Я вабщє-то нє п’ю. Жєлудок падводіт.
– А ми розбавимо тобі джерельною