Залишенець: Чорний ворон. Василь Шкляр
Читать онлайн книгу.
гарнизона тов. Штеренбергу.
Ввиду исключительной важности и конфиденциальности переговоры продлены до завтрашнего дня. Прошу не волноваться.
– Ну, от і добре, – сказав Деркач. – Через годину записка буде у штабі. То, може, з цього приводу ще «вітки»?
Але Птіцин його вже не чув. Як марафонець, що з останніх сил доніс радісну звістку до місця призначення, він мертвий упав головою на стіл і захріп. Його кинули на підстилку в кутку землянки, де він проспав аж до ранку.
І хто б міг подумати, що вранці цей здохляк прокинеться зовсім іншою людиною. Умившись холодною водою до пояса, він одмовився від сніданку та похмільної чарки, зібрався в кулак і попросив скликати всіх, хто готовий його вислухати. А коли в землянку знов напхалося повно людей, Птіцин зарядив таку проповідь, що всі розвісили вуха.
Ворон теж його слухав і дедалі більше переконувався: отаман, котрий дозволяє ворогові вести пропаганду в своєму таборі, заслуговує розстрілу. Та поки що й він мусив спостерігати, як цей чекіст-агітатор вправляється в красномовстві, вимальовуючи сині далі перед змореними безнадією людьми. Совєтська влада, казав він, не зацікавлена в переслідуванні амнестованих, бо їй потрібні саме такі, як ви, мужні люди. Перед вами сьогодні відчиняються всі двері. Я знаю, казав він і показував пальцем у натовп, ніби справді мав когось на увазі конкретно, – ти хочеш повернутися до жінки, дітей, хочеш працювати коло землі – і ти будеш на ній працювати, бо тільки ти знаєш ціну мирного життя… Я знаю, ти, – показував він пальцем в інший бік, – хочеш служити у Красній армії – і ти будеш служити в ній командиром, бо маєш багатий військовий досвід; я знаю, – тицяв він ще на когось, – ти не проти працювати в міліції – і ти будеш хорошим міліціонером, бо сам добре знаєш, що таке злочин і як з ним боротися… Хіба ж такий вибір не кращий за неминучу загибель?
Він говорив три години, не стуляючи рота. І його не перебивали. А потім ще й почали ставити запитання: чи не будуть їх переслідувати; продподаток їм буде накладатися такий само, як і всім, чи більший; чи не позбавлятимуть амнестованих права голосу; чи дозволятиметься їм виїздити у великі міста й на шахти?
Звичайно, їм усе дозволялося. Їх чекало нове життя в новій Україні!
Той, хто обирав це щасливе життя, мусив явитися з повинною і здачею зброї впродовж тижня.
– Схаменіться! – нарешті не витримав Чорний Ворон. – Кого ви слухаєте?
Він схопився з лави, випростався на повен зріст, ледь не вдарившись тім’ям об дубову балку, і втупився в Деркача.
– Ти забув, що ти в Холодному Яру!
Деркач, ховаючи очі, мовчав.
– А ти й за брата забув? – Ворон перевів олов’яний погляд на Чучупаку.
– Мертвих не чіпаймо, – тихо мовив Семен.
– Он як. Тоді зоставайтесь здорові!
Він вийшов із землянки і вже поривався до свого Лебединського лісу, але ще хотів побачити, чим воно все скінчиться. Стояв біля чагарнику, теребив у руках нагайку, не знаходячи собі місця. Не помітив, коли до нього підійшов Панченко.
– Я знаю, що вони мені життя не дадуть, –