Сини змієногої богині. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
і загрозливо нависали над головою. Це Дюбрюкс побачив у першу мить, потім глянув униз. Вся долівка гробниці була захаращена потрощеними дошками, поламаними катафалками, валялися якісь колоди, уламки, всюди – сміття, сміття, сміття…
– О Боже!.. – застогнав Дюбрюкс і з тим стогоном виліз із склепу в дромос, де на нього з нетерпінням очікував градоначальник.
– Гробниця пограбована… – прохрипів з горя й відчаю. – Немає нічого, саме лише сміття…
Та Дюбрюкс помилився – гробниця була цілою, незайманою, тільки дуже захаращеною. Солдати заходилися розчищати сміття та виносити його з гробниці разом з уламками дощок і колод. І лише тоді Дюбрюкс переконався, що в гробниці все ціле, лише дерево, тканини та частково кістки зотліли за довгі-предовгі віки.
Коли Дюбрюкс, трохи заспокоївшись, вдруге оглянув гробницю, то побачив, що в ній було поховано трьох людей. В центрі на дерев’яному катафалку лежав чоловічий кістяк, навколо нього – залишки одягу та золоті прикраси. На голові владики – повстяна шапка з гострим шишаком, щедро прикрашена золотими бляшками, на шиї – золотий обруч, скручений з шести товстих дротин, на його кінцях були скульптурні фігурки скіфських вершників. На ногах і руках – золоті браслети, майстерно виготовлені, бездоганної ювелірної роботи. Все вбрання покійного теж було прикрашене золотими бляшками, одяг зотлів, бляшки густо лежали на кістяку й навколо нього.
– Оце так золота-а… – вражено перешіптувались солдати. – Видно, велике цабе тут поховане… Не інакше як його благородіє, якийсь їхній генерал…
– Тоді генералів не було, – весело гомонів Дюбрюкс, тремтячими руками знімаючи з кістяка золоті бляшки. – Перед вами – скіфський цар. Або вождь… Ні, швидше всього – цар.
– Мабуть, і на тім світі збирався воювати, – озвався хтось із копачів.
Біля кістяка лежали меч, лук, наконечники стріл, а також горит для стріл, увесь у золотих пластинках. На них були зображені звірі, що люто терзали один одного. Бронзові поножі в позолоті. Трохи збоку – руків’я шкіряної нагайки, оплетене золотими стрічками. Біля зброї – точильний камінь в золотій оправі, золота чаша, з якої на Дюбрюкса дивилися бородата голова скіфа та маска міфічної медузи Горгони.
– Цар… – прошепотів Дюбрюкс. – Бо в кого ще стільки набереться золота?… Але який же цар захоче відправлятися на той світ без дружини чи бодай наложниці? Мусить вона бути десь тут…
Оглянувся, роздивляючись: так і є, он вона лежить на долівці. Саркофаг її з кипарисового дерева давно зотлів, уціліли тільки пластинки зі слонової кістки, на яких зображені сцени із давньогрецьких міфів, полювання скіфів на зайців тощо…
Цариця, а це, очевидно, була вона, зодягнена в багатий одяг, обшитий золотими та електровими бляшками – їх кількасот. На голові в неї діадема, на шиї – золотий медальйон із зображенням голови богині Афіни. Окрім медальйона, на шиї в цариці Дюбрюкс побачив намисто та важку гривну із благородного металу.