Сини змієногої богині. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
(з нього не спускали захоплених очей) і говорив далі – м’яко, мило, сам отримуючи від своєї розповіді чимале задоволення.
– Панове! Дозвольте вам процитувати Геродота, батька історії, котрий одним з перших писав про скіфів. Зокрема, Геродот повідомляє, що скіфи як покладуть у могилу царя, то неодмінно «ховають туди одну із наложниць царя, перед тим задушивши її, а також виночерпія, кухаря, конюха, слугу, коней, по добрій штуці іншої худоби… після всього цього вони разом насипають великий курган, стараючись його зробити якомога більшим…» От, панове, – скінчив промову Стемпковський, – ви й маєте перед собою один з таких скіфських курганів з царем і царицею.
Тим часом солдати обережно винесли з гробниці електрову посудину, що стояла в ногах цариці. На ній – чотири сцени з життя скіфів. Ось перша. Зіпершись руками на спис, цар, сидячи, уважно слухає донесення воїна, котрий теж тримає в руках спис. В обох на голові – гостроверхі башлики. Біля ніг воїна – щит. Цар трохи виставив уперед ногу, схилив набік голову… І здавалось, що ось-ось залунає голос воїна. Що він говорить? Може, він був у ворожому стані й тепер доповідає цареві про все побачене й почуте? Чи, може, щойно примчав з гарячого і кривавого бою?
Ось – це вже друга сцена – скіфський воїн натягає тятиву на лук. Він теж у гостроверхому башлику, бородатий, невисокий, але натоптуватий, зібраний, дужий… Інші сцени, певно, присвячені скіфській медицині. Ось скіф-лікар – найпевніше знахар, – ставши на коліна, вириває в іншого хворий зуб.
– Ні, ви тільки подивіться, панове! – вигукував збуджений Стемпковський. – Подивіться на обличчя хворого. На ньому видно біль… Так-так, справжній людський біль. Хворий, будемо називати його так, навіть правою рукою схопився за руку лікаря, точнісінько як і ми хапаємось за руку дантиста. Дивіться, як достовірно, як психологічно точно і майстерно передано цю сцену. А скіфський одяг… Ми вперше бачимо скіфську зброю, потроху уявляємо їхнє життя… Зверніть увагу на четверту сцену. Воїн перев’язує своєму товаришу поранену ногу. Погляньте, як обережно, як уміло він це робить. Цікаво, що це за скіф, що зображений на всіх сценах посудини?
– Очевидно, це просто кілька скіфів, – висловив хтось припущення. – Оскільки ж вони схожі, то й складається враження, що на всіх сценах одна й та сама особа.
Археологи-любителі, а їх чимало було в оточенні Стемпковського, почали сперечатися. Хтось висловив припущення, що скіф, зображений на всіх сценах посудини, і скіф, котрий похований у гробниці, – одна й та сама особа. Тобто цар.
– Тоді виходить, що цареві й зуб виривають? – перепитав Стемпковський. – Але хто нам підтвердить, що це так?
– Постараюсь, – тихо озвався Дюбрюкс, – зачекайте хвилинку.
І зник у гробниці.
– Чи не забагато бере на себе цей… самоук, – пробурчав один із чиновників. – Ні освіти, ні знань у цього вискочня. Та який він археолог! Худобу йому пасти, а не царів вивчати.
– Ви, панове,