Ностальгія. Василь Шкляр
Читать онлайн книгу.
Не дуже видно, бо вони всі смугасті, але як придивитися добре…
– Нічого не бачу, – сказав Микола і нахилився, щоб узяти Марусину на руки, глянути ближче, але Софія аж скрикнула:
– Ні-ні, не чіпай! Він переходить і на людей. Це серйозніше, ніж ти думаєш.
– Чортівня якась, – випростався Микола, розгублено поглядаючи на пухнастих м’ячиків, що розкочувалися по підлозі: ніяких ознак хвороби. – Може, їх треба чимось помазати? Що казав той Лідин ескулап?
– Казав, що котів од цього не лікують. А нам самим треба сходити до дерматолога.
– Не лікують… А що роблять?
– Знищують, – сказала Софія, як про великих грішників.
– Навіщо? У крайньому разі краще вже випустити на вулицю, якщо така їхня доля.
– Я теж так думала. Але цього робити не можна. Вони блискавично розносять лишай, передають його іншим тваринам. Випустити їх на вулицю найлегше, але це не гуманно.
Ну й словечка у неї: «гуманно», «блискавично» – не інакше як нахапалася від того Лідиного зцілителя. Оскомний спротив піднімався в Миколі до всього цього, хоч відчував, що в Софіїних, хай і позичених, словах правда, але так відразу погодитися з нею не міг.
– Що ти пропонуєш? – спитав гостро. – Повісити їх на сухій гілляці? Чи втопити? Слава Богу, озеро поруч.
– Ну, навіщо ти так? Є набагато гуманніший спосіб.
О, знову. Воістину люди великі гуманісти, це слово не сходить їм з язика.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.