Пісні про любов і вічність (збірник). Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
безплідні старання, вже нестерпні для чоловіка його віку, не заважали панові Ярославському, зберігаючи міцність духу, голити по суботах бороду. Гоління по суботах – це те, що він відвоював у життя. Те, що робити було не обов’язково, але що додавало ранкові певної святковості. Справа була в запаху – панові Ярославському подобались його піна до гоління і гель після гоління. Це те, що тримало його на плаву – надійний запах свіжості.
Після гоління все йшло добре, сніданок пан Ярославський переміг іще в університеті, відтоді міг розтягувати його аждо полудня, гортаючи газети. Тепер він волів читати газети з планшета, це було навіть цікавіше.
Десь о дванадцятій на кухню заглядало сонце, пан Ярославський відчував приплив задухи і вдруге за день відчував, що краще було вдавитися пуповиною в череві матері або наїстися піску в пісочниці, ніж дожити до цього моменту. Сонце їдко проникало в голову і кричало туди: «Ярославський! Ти – нікчема! Ти нікчема, Ярославський! Іди убийся, Ярославський!»
Пан Ярославський відкладав планшет і йшов одягатися – вирушати до міста.
Там його знали як ґречного, уважного, вдумливого добродія, що дивно – неодруженого. Не пив, не курив, залишав чайові. Любив каву по-віденськи, кіш із курятиною, пляцок із яблук. Не скидав шалика у приміщенні – ще хіба така дивна деталь. А так, загалом – звичайнісінький.
Вечір суботи, слава Богу, Ярославський знав, як укоротати. Тарілка жирної їжі, так, щоб заволокло очі, хліба з маслом – такі селянські мотиви – і добре кіно. «Пила-5». Під тістечка з чаєм.
У неділю пан Ярославський відчував щось на кшталт задухи. Якось у неділю ввечері він спробував кисневий коктейль. Не допомогло.
У такі моменти пан Ярославський чухрав татуювання, вибите сп’яну в армії – «Aut cum scuto, aut in scuto»[15] – і терпляче ждав, коли ж життя заговорить із ним.
З огляду на це, четвер був улюбленим днем пана Ярославського. Не потрібно було клеїти дурня. Дихалось добре. У руці – гот-дог.
Люди навколо видавалися прекрасними.
– Можна біля вас присісти? – Ґречний голос добре вихованої молодої людини вивів його з марев.
– Так, прошу. – Пан Ярославський посунувся до краю лавки, даючи місце юнакові з трохи менш вихованою дівчиною, що одразу ж усілася юнакові на коліна. Пан Ярославський поморщився.
Парочка стала воркотіти.
– А я тобі подобаюсь? – запитувала дівчина, активно вилизуючи морозиво у ріжку, і підстрибувала у юнака на колінах.
– Дуже, – казав юнак і відривався від мобільного, щоби поцілувати пасію.
– Ти мене любиш? – запитувала пасія і лізла до його губ зі своїм перемазаним морозивом ротом.
– Дуже, – казав юнак і обережно відвертався від поцілунку, наклацуючи есемеску.
– Обережніше, – сказав пан Ярославський, коли юнка, балансуючи на колінах юнака, з розмаху ледь не заїхала йому в обличчя добряче полизьканим пломбіром.
– Що ви, що ви, – озвалася дівчина. А потім: – Я ненароком! Вибачте!
І
Зі щитом або на щиті (