Донна Анна. Леся Романчук
Читать онлайн книгу.
від кохання із власним чоловіком! Не сміла, не могла, не мала права! Бо він, Енріко, любить її, кохає усією силою молодого тіла й духу! Вона не сміла…
О, вона сміла… Вона не тільки вірна герцогові – а таких речей у замку, де кожен крок кожного відомий усім, а охороні – тим паче. Авжеж, вона не тільки вірна, а й кохає його… І тому надіям Енріко на те, що його кохання бодай колись знайде відгук у цьому шляхетному серці, не судилося здійснитися. Ніколи…
Вираз муки на обличчі юного офіцера був таким відвертим, що Анні він видався виявом муки тілесної.
– Бідолашний, його рана, мабуть, погано загоюється, а він іще й роз’ятрює її, їдучи верхи! – звернулася Анна до дуеньї.
Донна Паола теж стурбованим материнським оком глянула на Енріко.
– Доне Енріко, я запрошую вас до карети. І не відмовляйтеся, ми вже минули ліс, на відкритій місцині нам не загрожує напад.
Анна зупинила карету і відчинила дверцята, очікуючи. Енріко нічого не залишалося, як сісти поруч. Проте він відсунувся у глиб карети, щоб не торкатися навіть краєчка сукні герцогині.
Анна, не помічаючи цієї відчайдушної спроби оборонитися від її присутності, узяла його поранену руку.
– Що, так дуже болить? – співчутливо піднесла його пальці до щоки, пробуючи затамувати біль.
– О ні, зовсім не болить, моя пані. – Енріко почервонів, наче гірський тюльпан, і намагався відсмикнути руку.
– Не обманюйте, лейтенанте, я досвідчена жінка, мого чоловіка ранили так часто, що я можу без лікаря розібрати, коли рана стає небезпечною. Зніміть мундир. Підкоряйтеся наказам, або я розповім герцогові про ваш непослух! У час його відсутності я керую усім у замку – і гарнізоном, і офіцерами також!
Голос Анни став таким глибоко ніжним, наче вона розмовляла з хворою дитиною. Або з чоловіком, до якого небайдужа…
Ні-ні, він не може дозволяти собі таких думок! Він не повинен!
Але він не може не коритися цим рукам, що розстібають ґудзики на його мундирі, акуратно зашитому, так що сліду від ножа на рукаві майже непомітно. Не може не тамувати дихання, коли її пальці торкаються через сорочку і пов’язку рани, про яку він вже й думати забув, та задля уважних очей доньї Паоли таки стиха стогне, немов від болю. Не може не тремтіти, коли так близько від його обличчя опиняються ці груди, від яких пахне медом!
– Ваша рана, мабуть, запалилася, і тому болить. Коли приїдемо додому, я накладу на неї цілющий бальзам, рецепт якого дала мені мати герцога. Він одразу втамує біль… Це старий, перевірений засіб, іще її бабуся давала цей бальзам дідусеві, коли він разом із хрестоносцями вирушав воювати за Гріб Господень…
Анна іще щось говорила, та Енріко не чув її слів. Він чув тільки небесну музику, що лунала з її вуст, музику без слів і без змісту. Відчував пахощі лаванди від її сукні й тонкий мускусний дух від її тіла, краєм ока дивився, як підіймаються й опускаються у такт диханню груди в глибокому викоті, пестив їх очима. Наче ненароком поклав поранену