Game over!. Олександр Есаулов
Читать онлайн книгу.
до бою! – пролунав у голові голос. Рикпет стрепенувся. Кадим теж підхопився.
– Тебе теж? – запитав він. – Добре, що для початку підемо разом. А я перший раз сам ходив. Тоді мене й поранило в ногу.
Усе це він говорив Рикпету вже на бігу.
Розділ 3
Перша гра
За мить нові товариші мчали в повітрі невідомо куди.
– Це так гра завантажується! – перекрикував свист вітру Кадим. – Зараз прилетимо, потрапимо в чийсь комп, і почнеться. Ти з автоматом знайомий? Дивися, це затвор. Один раз пересмикнеш і пали всю гру. У нас патрони ніколи не закінчуються. У гравців – так, у нас – ні. Отут на автоматі оптичний приціл стоїть, – Кадим торкнув пальцем металеву трубку, – то ти ним не користуйся. Він не допомагає.
– Чому не допомагає?
– Я пробував, не виходить. Треба спочатку гарненько приготуватися: пристріляти, патрони підібрати, не поспішаючи прицілитися, вітер урахувати, ну і все таке інше… Ціла наука! Підлітаємо! Тримайся! Зараз відеокарту проходити будемо!
Хлопці помчали якимись вузькими трубами, б'ючись то головою, то плечима. У темряві з'явилася невелика світла пляма. Бац! Бац! По одному приятелі вилетіли просто на середину невеликої кімнати.
– Швидко! – Кадим смикнув Рикпета за рукав. – Стань за мною!
Сам Кадим став збоку від дверей, направивши автомат на дверний отвір.
На підлогу біля дверного отвору впала тінь. Кадим, попереджаючи товариша, підняв руку. Потім швидко присіві викотився просто у двері. Ду-ду-ду! – заблищали автоматні спалахи.
Рикпет зі страхом підійшов до відкритих дверей. Там, розтягшись на підлозі, лежав хтось, одягнений у чорну форму. Раптом чорна фігура почала бліднути й за мить зникла.
– У… Зараз у гравця друге життя почнеться. На початку їх три. Щоб швидше до геимовера дійти, треба його тричі бахнути на самому початку, тоді й додому можна.
– Який геймовер?
– Game over, кінець гри, зрозумів? Побігли!
Не роздумуючи, Рикпет кинувся за Кадимом по коридору. З розгону вони влетіли в якийсь величезний світлий зал. Чик! Чик! Чик-чик! – засвистіли кулі, відбиваючи зі стінки штукатурку. Приятелі один за одним упали за невисокою перегородкою.
– Давай я з того боку, а ти з цього! Він десь під дахом сховався. Виглянь обережно, спробуй його засікти.
Поповзли в різні боки. Рикпет обережно висунув голову й подивився нагору. Під стелею щось спалахнуло, як запалений сірник, і відразу пролунав звук автоматної черги.
– Ах ти ж… Граєшся… У нас, із автомата…
Він підняв свою зброю й натис на спусковий гачок.
Вогник умить згас, з-під даху, де нещодавно він спалахував, щось важко впало додолу. Рикпет широко разплющів очі. Він уперше в житті стріляв! Він у когось поцілив! Очі його наповнилися слізьми.
Кадим уважно дивився на друга.
– Гей, Рику, ти чого? Це ж глюк! Це ж гра, це ж не по-справжньому!
Глюк, котрий лежав на підлозі, поступово почав танути і через кілька секунд зник повністю.
– Бачиш? І нема його! Це ж гра!
– Мабуть…