Вихідний формат. Олександр Есаулов
Читать онлайн книгу.
новенький, щойно на пошту прийшов.
Нортон підозріло окинув поглядом спортивну статуру поштаря.
– Ану дай глянути в сумку, – вимогливо сказав він.
Поштар із задоволенням скинув важку сумку на землю, всім своїм виглядом демонструючи доброзичливість та гарний настрій.
– На, дивися, поки очі не повилазять! – засміявся він.
Нортон кивнув рядовому охоронцеві, щоб той оглянув сумку. Охоронець повиймав пачки газет та журналів – у цьому відділенні сумки нічого зайвого не було. Із другого відділення дістали грубу пачку листів, яка наче теж ніякої небезпеки не складала, та Нортон був досвідченим охоронцем, до того ж, зовсім недавно скінчив спеціальні курси підвищення версій.
– Ну-бо дай глянути листа.
Поштар попорпався в сумці, знайшов у пачці потрібного листа та простяг Нортону. Той уважно помацав конверта, навіть обнюхав його, не вдовольнився зовнішнім оглядом і передав рядовому охоронцеві:
– Піди переглянь на установці.
Отут усе й сталося. Поштар, у якого руки, після того, як він поклав сумку на землю, звільнилися, з диким криком «Кі-ій-я-а!» зробив відволікаючий рух рукою та брикнув охоронця в щелепу. Охоронець устиг відскочити, а поштар утратив рівновагу й гепнувся спиною на свою ж таки поштову сумку.
– А-а-а! Ось ви як! – заволав поштар, ніби м'ячик відскочив від сумки та звівся на ноги. – Ото вже я вас! – і після цього раптом розвернувся та кинувся навтьоки. За ним ніхто не погнався, навпаки – увага всіх присутніх зосередилася на листі, який упав на землю. З усіма можливими пересторогами його оглянули на спеціальному устаткуванні. Виявилося, що не даремно. Там було щось стороннє, ніяк не схоже на аркуш паперу. Довго розмірковували, як розпечатати листа та переглянути вміст конверта, але так нічого й не зметикували. Тоді конверта поклали біля стіни, а згори скинули на нього важку каменюку. Щось добряче вибухнуло, каменюку розкололо навпіл. Важко було навіть уявити, скільки файлів було б знищено тим вибухом у Сергійковому комп'ютері, якби він вирішив розпечатати його, як будь-якого іншого листа. Надзвичайний випадок сприйняли як рядовий вірусний напад, тому ні Трафік, ані Нортон і його команда нікуди нічого не повідомляли. За півгодини до брами пришкандибала старенька чистенька бабуся, яка спиралася на сучкувату ковіньку, збиту з одного кінця, та з торбинкою на плечі. Трафік посміхнувся про себе – так бабуся нагадала йому стареньку фею з дитячих казок.
– Доброго дня, бабуню! Куди простуємо? – ввічливо поцікавився агент Трафік.
– До онучка, шинку, до онучка, – прошепелявила бабуня, виймаючи з бездонної кишені, мабуть, насіння та безтурботно закидаючи його до рота. Трафік уже зовсім вирішив відчинити їй двері, коли бабуню несподівано погукав пильний Нортон.
– Бабусю, а що в торбинці?
– Гоштинці, шинку, – з готовністю озвалася бабуся.
Коли потім, по всьому, що сталося, в Нортона запитали, чому він вирішив перевірити бабусину торбинку, він тільки знизав плечима:
– Та