Карти на стіл. Агата Крісті
Читать онлайн книгу.
схоже. Чи часто ви з ним бачилися опісля?
– Ну, досить часто. Він запрошував мене на вечірки й таке інше. Там було вельми весело.
– Проте сам він вам не подобався?
– Ні, він здавався мені моторошним.
– Але у вас не було жодних особливих причин боятися його? – обережно запитав Баттл.
Енн Мередіт звела на суперінтенданта свої широко розплющені ясні очі.
– Особливих причин? Та ні.
– Гаразд. Тоді перейдімо до сьогоднішнього вечора. Чи ви взагалі вставали сьогодні з-за столу?
– Гадаю, що ні. Ой, так. Здається, разочок вставала. Я обійшла стіл, щоб поглянути на карти інших гравців.
– І після того більше не підводилися?
– Не підводилася.
– Ви в цьому абсолютно впевнені, міс Мередіт?
Щоки дівчини несподівано залилися рум’янцем.
– Ой, ні, здається, я ще раз пройшлася кімнатою.
– Гаразд. Ви мені пробачте, міс Мередіт, але спробуйте говорити правду. Я розумію, що ви на нервах, а коли люди хвилюються, то… то буває так, що видають бажане за дійсне. Але з цього ніколи не виходить нічого хорошого. Отже, ви таки пройшлися кімнатою. Чи підходили ви до містера Шайтани?
Дівчина помовчала з хвилю, а тоді сказала:
– Чесно… я чесно не пам’ятаю.
– Ну добре, тоді не будемо відкидати такої можливості. Чи відомо вам щось про трьох інших гостей?
Вона похитала головою.
– Я ніколи раніше не бачила нікого з них.
– А що ви думаєте про них? Хто міг би бути вбивцею?
– Я не можу в це повірити. Просто не можу повірити. Це точно не міг бути майор Деспард. Та й лікар теж не міг цього зробити. Зрештою, лікарі можуть придумати набагато простіші способи когось убити. За допомогою якихось ліків чи ще чогось такого.
– Отже, ви вважаєте, це могла бути місіс Лоррімер.
– О ні, ні. Я так зовсім не вважаю. Я впевнена, що вона цього ніколи не зробила б. Вона така мила, і з нею було так приємно грати в бридж. Місіс Лоррімер грає пречудово, а втім, біля неї якось спокійно, і вона ніколи не вказує іншим на їхні помилки.
– Проте ви назвали її насамкінець, – продовжив Баттл.
– Тільки тому, що такий метод убивства здається мені радше жіночим.
Суперінтендант укотре провернув свій фокус зі знаряддям убивства, від чого Енн Мередіт аж відсахнулася назад.
– Боже, який жах. Я маю його взяти?
– Якщо не важко.
Він спостерігав за дівчиною, коли та боязко взяла стилет у руки, а на її обличчі з’явився вираз відрази.
– І от цією крихітною річчю… цією малюсінькою…
– Яка проходить тілом, як ніж маслом, – додав Баттл, смакуючи кожне слово. – Навіть дитина справилася б із цим.
– Тобто… – Дівчина втупила в нього свої широчезні перелякані очі. – Тобто ви хочете сказати, що це могла зробити я? Але я цього не робила! Навіщо мені його вбивати?
– Це питання, з яким ми хотіли б розібратися, – відповів поліціянт. – Який мотив? Чому комусь потрібно було вбивати Шайтану? Звісно, він був колоритним персонажем, але, наскільки