Карти на стіл. Агата Крісті
Читать онлайн книгу.
похитав головою, висловлюючи рішуче заперечення.
– Ми не можемо так зробити, місіс Олівер. Розумієте, це офіційне розслідування. І я відповідальний за нього. Тож мушу взятися за кожного з підозрюваних. До того ж не можна отак просто сказати «виберемо на свій смак». А що, коли двоє з нас підозрюють ту саму особу? Полковник Рейс не казав, що підозрює майора Деспарда. А мсьє Пуаро, можливо, не захоче зосередитися виключно на місіс Лоррімер.
– Це був такий хороший план, – із жалем зітхнула жінка. – Такий елегантний. – Тоді вона трохи збадьорилася і додала: – Але ж ви не проти, щоб я провела власне невеличке розслідування, правда?
– Ні, – повільно протягнув поліціянт. – Я не можу сказати, що проти. Власне кажучи, я не маю права заборонити вам. Оскільки ви були сьогодні на цьому прийомі, то можете робити все, на що вас підштовхує власна цікавість чи відчуття. Але я хотів би наголосити, місіс Олівер, що трохи обережності не завадить.
– Та я буду самим утіленням розсудливості, – запевнила вона. – Я ані слова, ані найменшого словечка ні про що… – продовжила письменниця, трохи затинаючись.
– Гадаю, суперінтендант не це мав на увазі, – втрутився Еркюль Пуаро. – Він хотів сказати, що ви матимете справу з людиною, на чиїх руках, наскільки нам відомо, уже щонайменше дві смерті. Тож у разі потреби така людина без вагань зможе вбити і втретє.
Місіс Олівер подивилася на нього вдумливим поглядом, а тоді чарівно всміхнулася – такою солодкавою усмішкою маленької дівчинки-бешкетниці.
– «Вас попередили», – зацитувала вона. – Дякую, мсьє Пуаро. Я поводитимусь обережно. Але не збираюся сидіти склавши руки.
Детектив граційно вклонився.
– Дозвольте сказати, мадам, що я вражений вашою сміливістю.
– Сподіваюся, – сказала місіс Олівер, виструнчившись на своєму стільчику й говорячи неначе голова засідання якогось комітету, – що ми ділитимемося всією отриманою інформацією, тобто нічого не будемо приховувати одне від одного. Звісно ж, якісь здогадки чи відчуття можна тримати при собі.
Суперінтендант Баттл лиш зітхнув.
– Місіс Олівер, та це ж не детективний роман, – сказав він.
– Звісно, що всю інформацію треба буде передавати поліції, – підхопив Рейс.
Він промовив цю фразу своїм максимально армійським тоном, а потім додав із веселим вогником в очах:
– Я впевнений, що ви, місіс Олівер, гратимете чесно. Заплямована рукавичка, відбиток пальця на склянці для зубної щітки чи шматочок обгорілого паперу – хай що то буде, ви обов’язково передасте цю річ нашому суперінтендантові Баттлу.
– Можете сміятися з мене скільки завгодно, – відказала місіс Олівер. – Але жіноча інтуїція…
Вона рішуче закивала головою.
Рейс звівся на ноги.
– Я знайду для вас інформацію про Деспарда. Проте це може зайняти трохи часу. Чи є ще щось, що я можу зробити?
– Я не думаю, дякую, сер. Може, маєте якісь поради? Я буду вдячний за будь-які підказки.
– Що