Почувайся добре. Нова терапія настрою. Дэвид Д. Бернс
Читать онлайн книгу.
депресії, – він говорив собі: «Я повинен і далі виконувати подружній обов’язок за розкладом». Ця думка породжувала таку тривогу, що пацієнт дедалі частіше не міг досягти ерекції. Його ідеальний розклад статевих актів порушився, тож цей психіатр почав гризти себе за те, що опинився на іншому боці в системі «все або нічого», де не досягав «нічого», і дійшов висновку: «Тепер я неповноцінний партнер у подружжі. Я невдалий чоловік. Я взагалі не чоловік. Я нічого не варте порожнє місце». Хоч це був дуже компетентний (а хтось може сказати, що й геніальний) психіатр, він зі сльозами на очах говорив мені: «Докторе Бернс, ми обидва з вами розуміємо, і це незаперечний факт, що я більше ніколи не зможу знову зайнятися сексом». Попри багаторічну медичну практику, йому вдалося переконати себе в цій думці.
Долаймо почуття нікчемності
Тепер ви вже можете говорити: «Гаразд, я бачу, що за почуттям нікчемності криється якась нелогічність. Принаймні в деяких людей. Однак вони насправді переможці з природи; вони не такі, як я. Ви, схоже, лікуєте відомих медиків та успішних бізнесменів. Кожному зрозуміло, що їхня низька самооцінка – це нелогічно. Проте я насправді посередність, порожнє місце. Інші справді гарніші, популярніші й успішніші за мене. То що можу з цим зробити? Нічого, ось що! Моє почуття нікчемності дуже логічне. Воно базується на реальності, тож мені мало втіхи від того, що ви кажете мислити логічно. Не думаю, що зможу позбутися цих жахливих почуттів, якщо тільки не намагатимусь обдурити себе, а ми з вами розуміємо, що це не вдасться». Дозвольте спочатку показати кілька добре відомих підходів, до яких удаються багато лікарів, які, на мою думку, не розв’яжуть вашої проблеми з нікчемністю. А потім я продемонструю кілька прийомів, які мають сенс і допоможуть вам.
Припускаючи, що у вашому переконанні про власну нікчемність криється якась глибока правда, деякі психотерапевти можуть запропонувати вам проговорювати ці почуття неповноцінності під час сеансу терапії. Безперечно, є деяка користь із того, щоб висловити думки й вилити душу. Таке очищення може іноді – але не завжди – приводити до тимчасового поліпшення настрою. Однак якщо лікар не надає об’єктивних відгуків про обґрунтованість вашої самооцінки, ви можете дійти висновку, що він згоден із вами. І матимете рацію! Ви насправді можете обдурити його так само, як і себе! Зрештою ви, мабуть, почуватиметеся ще нікчемнішим.
Тривалі мовчання під час сеансів терапії можуть провокувати у вас ще більший смуток і змусити дослу́хатися до голосу внутрішнього критика – як під час експериментів із сенсорною депривацією. Така недирективна терапія, у якій лікареві відведена пасивна роль, часто породжує в пацієнта сильнішу тривожність і депресію. Навіть коли ви справді почуваєтеся краще завдяки емоційному звільненню з допомогою співчутливого та дбайливого лікаря, це полегшення, ймовірно, буде короткочасне, якщо ви істотно не зміните підхід до оцінювання себе та свого життя. Якщо ви не трансформуєте